До змісту ВСТУП

До змісту Що означає слово "Православ'я"?

size=-1>       До слова звикаємо, та чи розуміємо ми його так, як розуміли наші Прадіди? Часто буває, що в давні слава вкладений зовсім не той зміст, який ми сприймаємо сьогодні. Так переосмислені колишні священні слова: жрець, жертви, біс, потворниця, відьма, кощуна, кощунити, капище, бовван та ін. Так забулося і первісне значення слова Прав, яке мало священне і чарівне значення, адже за уявленнями наших Пращурів це слово позначало одну з трьох сфер буття - найвищу Божественну сферу.
       “Триєдиність Буття відображена в ідеї Священного Дерева (Дерева Життя), коріння якого сягає підземних глибин, світу Предків, світу Нав (Нав’я). Це коріння нашого Роду. Стовбур і гілки Священного Дерева уособлюють проявлене буття - світ живих людей, світ Яви. Крона й листя Священного Дерева є житлом Володарів Вищого Світу, Світу Права - Світу Богів, які правують Всесвітом, та героїв, які загинули за свій народ і відійшли до Неба Богів” - так записано в маленькій язичницькій книжечці, виданій у 1994 році, вперше через тисячоліття після заборони Рідної Віри в Київській Русі, - Волховник. Карби язичницького віровчення (Український Центр Духовної культури.- К., 1994.- С. 5-6).
       Та ось, на щастя, маємо вже Велесову Книгу - повний Волховник, книгу Волхвів. Про взаємозв’язок і взаємопроникність цих трьох сфер у Велесовій Книзі читаємо: “Ява текуща, а творена в Праві, Нава бо є по тій: до тої є Нава, і по тій є Нава, а в Праві ж є Яв” (ВК, 1). Від давнього кореня прав- утворилося багато слів, які вже згадані в нашій передмові до Велесової Книги, у тому числі: правда, правосуддя, правило, правильний, правитель, праведний та ін. Слово правда колись мало багато значень: закон, звичай, присяга, суд, справедливість, істина, доказ, реальність (явність) тощо.
       3і словом правда також тісно пов’язаний напрямок правий - протилежний лівому. Молячись до Сонця, стаємо обличчям на схід, отже, права рука (десниця) вказує на південь - теплий, сонячний, добрий, правдивий, а ліва (шуйця) - на північ, що уявляється темною, холодною, жорстокою.
       З правим і лівим у язичників пов’язано безліч повір’їв і прикмет. Вранці треба вставати з ліжка правою ногою, щоб день був добрим, взувати черевики починати також з правої ноги. У святилищі Світовида на о. Ругії був оракул, якого шанували всі слов’янські народи: тут здійснювалися ворожіння з допомогою білого священного коня. Якщо кінь переступав списи правою ногою, це був знак, що можна виконувати задумане, якщо ж - лівою, то від задуму відмовлялися.
       В Україні ще живі повір’я: якщо побачиш Молодика з правого боку - на прибуток, якщо з лівого - буде втрата чи невдача. Так само крик віщого птаха почути справа - добрий знак, зліва - віщує біду. Подібних прикмет в народі існує безліч. Християнські попи, намагаючись вибити з пам’яті людей язичницькі уявлення, часто зумисне вносили плутанину в ці прикмети. Саме так можна пояснити перекручену приказку: “лєва - королева, права - роззява”. Насправді ж правий з давніх давен мав значення справедливого, морально досконалого, правдивого, істинного, Божественного.
       Дуже давню історію має й слово слава. Ще в IV ст. письменник Агатангел, що був секретарем царя Тердата, писав про Богиню Славу як про “велику царицю і пані, Славу народу, що підтримує життя народне, матір всяких чеснот, добродійницю всього людського роду, золоту матір, Матір-Богиню” (Полный церковно-славянский словарь.- СПб. 1900.- С. 612). Він також описав її храм, що мав незліченні скарби. Зображення Богині (її статуя) було зі щирого золота, їй приносили пожертви у вигляді білих биків, білих кіз, білих коней та інших білих тварин. Крім того, жінки для Богині Слави випікали короваї, пиріжки з різноманітною начинкою, варили вареники і бублики. В деяких стародавніх храмах Київської Русі використовувались символічні хлібці, виліплені з глини, які археологи знаходять під час розкопок, наприклад, в с. Корчак на Житомирщині в святині V -VІІ ст. знайдено сім глиняних хлібців. Подібні знахідки, а також із жертвопринесеннями зерен, знаходять по всій Слов’янщині.
       Цю ж Богиню згадує і “Велес-Книга” під ім’ям Матері Сва - Матері Слави. Наш Волхв професор Володимир Шаян, досліджуючи Велесову Книгу, писав: “Матір-Сва - Слава - це дослівно Велика Всематір із “Гимнів Землі”, що її душа в Найвищім Небі. Ця постать була невідома в дотеперішньому нашому знанні про мітологію слов’ян, зокрема її місце в небесах Сварога і в житті народу. Вона сполучає Небо і Землю. Літає Жар-Птицею по обох берегах Ріки Раю - молочної дороги, - яка відділяє Небеса Сварога від Світу Яви, себто цього проявленого світу” (Шаян В. Віра Предків Наших.- Гамільтон, Канада.- 1987.- С. 41).
       Народи індо-арійського походження, які поклонялися Богині Славі, називалися “славнії”. Назва споріднених племен слов’яни також походить від імені цієї Богині. Її культ сягає неймовірно далеких часів, її вшановували пеласги, трипільці, скіфи, алани, перси. У I тис. н. ч. слов’яни мали свято Слави, яке відбувалося 23 квітня і найкраще збереглося у сербів. Навіть ставши християнами, вони продовжували святкувати день Богині Слави, здійснюючи урочисте аграрно-магічне дійство, пов’язане із вшануванням вогню як символу Сонця (див.: Кулаковский П. А. Праздник “Слава” у сербов // Русский вестник.— 1883 — Т. 167— № 9 - С. 329—356)
       Сонячний вогонь пов’язаний з образом Сварога (Зодіаку), знаком якого є сварга. Тому мовознавці іноді виводять етимологію слова слава від сварга. Санскритське свар означає світло, небо, сонце. На слов’янському мовному грунті р іноді переходило в л - свал, а далі видозмінилося в слав. Подібні явища перестановки приголосних у слов’янських мовах досить поширені, наприклад, долоня - ладонь (рос.), ведмідь - медведь (рос.), все - све (сербо-хорватське) та ін. Можливо Сонячна Панна, персонаж українських обрядових пісень, також є пам’яттю про давню сонячну Богиню Славу. Саме від імені Богині Слави язичницька Богослужба називалася славленням (старослов. славлєніє), а пісні на честь Богині звалися слава, славень (пізніше такі пісні отримали іноземну назву гімн).
       Славами також називалися збірники цих релігійних пісень. Відоме також славословіє, що означає пісню-молитву, а також похідне дієслово славословити - первісно означало “співати славу Богам”, тобто хвалити Богів молитовною піснею. Давній Місяцеслов називає “славленієм” обряд Коляди, а колядників - славильщиками. Подарунки колядникам називалися славлена дача.
       Християнізовані літописці такі молитви почали зневажливо називати “бісовськими піснями”. Хоча й вони не цуралися терміну славленіє і, запозичивши його в язичників, пристосували до своїх християнських урочистостей: ходіння по хатах, окроплення водою тощо. Використовують вони також і назви молитов слава, славник.
       Таким чином словосполучення “право славленіє” перейшло в православіє ще в дохристиянські часи і первісно означало саме язичницьку Богослужбу. В українців і досі вживається найкоротша молитва “Слава Богу!” Це вияв подяки Богові за будь-яку справу, що вдалася добре. Це радість, яку відчуває людина, коли життя складається щасливо.
       Можна назвати безліч фактів запозичення християнською церквою язичницьких слів, звичаїв, обрядів. Це був один із способів, до яких вдавалися проповідники чужої віри, щоб заманити людей до своєї християнської церкви. Так було з храмом Світовида, на місці якого постала церква Святого Вита. Так було з Богом Велесом, функції якого перейшли до святого Власія. Так сталося і з назвою прадавньої української віри - православ’я.
       Відомо, що в інших країнах світу східне християнство називають словом ортодокс, яке в перекладі з грецької означає “той, хто неухильно дотримується певних переконань, напрямків, учень”. Назва православ’я могла зберегтися тільки в народів, які міцно трималися прадідівського Звичаю, що виявився міцнішим, ніж нова христосова віра. Отже, Правослов означає молитовник - книга молитов та урочистих пісень-слав на честь Богів.
       Нині ми, українці, як і всі народи світу, повертаємось до святинь Рідної Віри уже на новому витку космічної спіралі. Тож, будьмо гідними своїх Богів і своїх Пращурів, які не зраджували свою Віру!


До змістуЩо таке "молитва"?

size=-1>       МОЛИТВА - звернений до світу Права обрядовий текст, який прославляє Богів, просить їхнього заступництва, або дякує за Божественну милість, спасіння чи допомогу.
       Це слово має дуже глибоке коріння: в давньоарійській прамові мелт означало “говорити обрядові (ритуальні) слова”. У слов’янських мовах збереглося ще стародавнє значення: молитися - “приносити жертву Богам у вигляді тварини”. Наприклад, у болгар слово молитва означає “жертва”, а також “суп із м’яса жертовної тварини”. Вираз “молений кус” означав м’ясо жертовної тварини, яку громада споживала на свято.
       І нині ще в народній розмовній мові українців можна почути: “він кликав мене замолити бичка”, або “молений баран”, що означає “зарізати бичка”, “бараняче м’ясо”. В давні часи забивання тварин було обрядовим і обов’язково супроводжувалося спеціальними молитвами. М’ясо тварин присвячувалося Богам і споживалося за священною братчиною (громадський обід на честь Богів).
       Колективна їжа, бенкет символізує космічний лад, до якого прагне людська душа. Жертовна їжа (поминальна) означає спілкування з Предками, які в цей час в минулого переходять в теперішнє, яке з їхнього погляду є майбутнім. Таким чином, священна братчина поєднує всі три часи і три сфери буття і ладує безмежну спадкоємність світу, його Вічність і незнищенність. Пізніше священна їжа (м’ясо) була замінена хлібними виробами, яким надавали форму тварин і присвячували Богам: “молений коровай”, “короваї молять”, “моленоє то брашно” (борошно) та ін.
       Римлянини під словом mollire розуміли “пом’якшувати гнів Богів”, тобто їхня молитва була засобом умилостивлення розгніваного Неба. Від слова молитва утворилося багато похідних слів: молебен, молебник, молитовник, молитвенниця, молельня (храм), молитвослов , молитвини (обряд читання молитов над новонародженим немовлям); а також мольба (благання), немола (той, хто не молиться), невмолимий та ін. В українській мові навіть пташці надано ім’я молибог (жайворонок). Назва ця, вірогідно, пов’язана з тим, що жайворонок злітає високо в небо і співає свою пісню, як молитву до Богів.
       Праслов’яни споконвіку вважали слово магічним засобом. Таке ставлення до слова перейшло і до українців. На жаль, нині багато слів переосмислено, втрачений їхній первісний зміст, забуті давні молитви, перекручені чи замінені імена рідних українських Богів християнськими назвами та символами. Так, у багатьох обрядових піснях, які первісно були язичницькими молитвами, ім’я Дажбога замінено словами “Дай, Боже”. Наприклад, пісня “Дай же ж, Боже, в добрий час”, записана Лесею Українкою на Волині, мала давніший варіант:

Дай, Дажбоже, в добрий час,
Як у людей, так і в
;
У щасливу годину
Звеселити Родину. 

       Подібне спостерігаємо і в багатьох колядках, наприклад:

Дай, Дажбоже, в полі Роду,
В полі Роду, в хаті - згоду.
(але християни співають: “Дай же ж, Боже”).

       Способи моління у наших Предків були різними, залежно від місця, часу і мети звернення до Богів. Найурочистіші свята, як правило, супроводжувалися пісенними молитвами, які нині фольклористи називають “обрядовими піснями”. Чимало молитов язичницької доби дійшло до нас у вигляді, так званих, замовлянь (термін сучасний, науковий).
       Серед давніх язичницьких джерел знаходимо опис молитви Арконського жерця, яку він промовляв перед запитуванням оракула. Спосіб цієї молитви був “тайний шепіт і трепет”. Урочисті молитви, які виголошував жрець чи волхв на всенародних святах, звучали гучно і велично. Особисті молитви людина може промовляти навіть подумки. Деякі молитви супроводжуються виконанням певних магічних дій: окресленням кола (оберіг), підняттям рук до Сонця-Дажбога та ін.
       Час молитви також має певне значення. До Дажбога звертаємося на світанку - така молитва є найсвятішою, - це найкращий зв’язок з Божественною сутністю. При цьому треба привітати Дажбога славослів’ям, піднявши долоні вгору і повернувши їх у напрямку до Сонця. Посилайте свою любов до Дажбога - вічного джерела життя. Якщо ваша молитва щира і радісна, ви відчуєте лагідне тепло від проміння - це Дажбожа сила (енергія) входить у вашу істоту. Відчувайте вдячність і моліться. В кінці молитви подякуйте Дажбогові й збережіть (“закрийте”) цю святість, яку ви отримали, в такий спосіб: праву долоню покладіть на серце, ліву опустіть на сонячне сплетіння (верхню частину живота). Саме таке зображення священного спокою маємо на статуї Світовида. Таким покладенням рук і поклоном закінчуємо молитву та подяку Богам.
       У такий же спосіб молимося й до нічних Богів - Місяця, Зірок, Сузір’їв (Сварожичів), які є різними проявами Єдиної Божественної Істоти. Моління перед великими важливими подіями у житті добре здійснювати на священній горі з обрядовими поклонами на чотири сторони Світу, починаючи зі сходу, далі на південь, захід і північ (тобто посолонь - за ходом Сонця). Так вшановуємо Світовида, Велеса. Коли Сонце спочило і сутеніє, або його не видно за хмарами, молимось, повернувшись обличчям на схід.
       Моління перед статуями Богів, перед священними деревами здійснюємо при запаленому вогнищі або свічках. У священне вогнище кладемо дари Богам - їжу, або виливаємо вино (ритуальний напій, настояний на меду). Перед статуями Богів покладаємо квіти, ягоди калини, колосся та ін. Можемо також сплести вінок з цих рослин і шанобливо покласти на голову Божества. Якщо статуя висока, піднімаємо на руках дитину, або дівчину, яка покладає вінок.
       Кожному Богові молимось у його конкретному вияві: до Перуна - найкраще під час дощу, грому та блискавиці; до Лади і Рожаниць - вночі, коли видно сузір’я Великої і Малої Ведмедиць (це безпосередні канали зв’язку з цими Богинями); до Стрибога (Посвистача) - під час вітру, бурі; до Симаргла - перед Вогнищем, під час жнив на полі; до Мокоші - на березі річки, біля джерела (найкраще в п’ятницю); до Велеса - у поминальні дні, коли згадуємо Предків, коли присягаємось, а також у свята, пов’язані з охороною домашніх тварин. Моління та обряди здійснюємо за календарем Кола Сварожого. Молитви починаємо славами (прославлянням Богів), далі приносимо дари (жертви) і просимо їхнього заступництва чи допомоги. Чи почули Боги нашу молитву? Слухаємо голоси дерев, птахів, вітру і всього довкілля. Вчимося розуміти “мову” Богів.


До змістуЩо таке Богослужба?

       Богослужба - первісно означало “слухання Богів” і не мало того рабського значення послуху і покори, якого надало цьому слову християнство та інші аскетичні релігії. Служба, слуга - від служити, прислуговувати, що, звичайно, означає роботу раба на користь свого пана, начальника, вищого за рангом, церковного владики тощо. Таким є християнське “послушаніє” ченців - рабів Єгови.
       Язичницька Богослужба (Богослушба) має значення урочистого або втаємниченого обряду, при якому вірні під керівництвом Волхва чи жерця не тільки складають дарунки, промовляють молитви до Богів, але і слухають (!), що відповідають їм Боги. Тому людям треба увійти в той спокійний зосереджений стан, при якому це спілкування стає можливим. Для цього не слід відволікати свою увагу сторонніми речами чи побічними враженнями. Слід уважно вдумливо промовляти слова молитви (а не монотонно і бездумно, як це роблять християни, мусульмани, крішнаїти чи інші). Слід цілеспрямовано виконувати і належні обрядові дії.
       Недаремно, одна із назв давніх Вед - (санскритське Шруті) - означає “Почуте”, тобто слова самих Богів, почуті жерцями. Санскритські слова шравас (звук, слава, поклик) і шравата (слухання, вчення) - походять від шрава - слава (пор.: санск. звуки ш, р відповідають нашим звукам с, л). Отже, Богослужіння і Православлення це, певною мірою, слова-синоніми. Вчімося слухати Богів Права, і вони навчать нас, як діяти повсякчас.


До змістуНазви сповідників Рідної Віри

       Всі сповідники національних релігій мають назви похідні від назв свого народу (етноніма) або назв своєї країни: індуси - індуїзм, елліни - еллінізм, юдеї - юдаїзм і под. Наші Пращури руси мали “Руську віру”. Нині на всій Слов’янщині язичники переважно називають себе рідновірами (від укр. - Рідна Віра, рос.- Родная Вєра, польс. - Родзіма Вяра та ін.).
       Назва язичники також прийнятна, бо вона не має того негативного відтінку, який християни надали іншому слову - “погани”. Це робилося навмисне, щоб принизити всі національні віри. Латинське слово paganus у перекладі означає “селянин”, однак попи не хотіли його перекладати, адже слова “селянська або народна віра” звучать цілком пристойно, а їм треба було причепити ганебний ярлик, і вони це зробили з допомогою латини. Слово ж язичники має слов’янське походження й означає - “народ одного язика”, тобто однієї мови, а отже - нації. Слово язичники згадується тричі у Велесовій Книзі на позначення своєї віри, на відміну від чужих - “іних” (ВК, 5-А, 5-Б, 6-Г).
       На відміну від християн, які називають себе “раб божий” і “раба божа”, ми, рідновіри-язичники, вживаємо слова, якими називали себе наші Прабатьки і які є записані у Велесовій Книзі: Діти Сонця (6-Є), Сонячні родичі (20), Внуки Сварожі (36-Б), Внуки Дажбожі (1, 3-А, 7-Б, 19, 23, 24-Б, 32), Онуки Божі (36-Б), Сини своїх Богів (17-В), Сини Перуна (23, 32), Сини Творця (25), Троянові Внуки (3-Б, 7-Б). А Боги в цих дошках названі нашими Отцями і Матерями або Дідами, Пращурами: Отець Сварог, Отець Божий, Сварог - Дідо Божий, Сварог-Пращур, Отець Дажбог, Отець Перун, Мати Слава, Мати-Сонце, Мати Птиця.
       Тому, зберігаючи в цілому стародавність, природність (автентичність) текстів народних молитов, вважаємо також за доцільне відтворити й давні українські імена Богів, які пізніше були замінені християнськими, наприклад; “Дай же ж, Боже” - Дай, Дажбоже, Мати Божа - Мати Лада, Ілля або Петро - Перун, Власій - Велес і т. д.
       Повертаймо Рідні імена Богів, щоб Правічні Українські Боги були з нами завжди!

Пророцтва Волхвів
про Відродження Рідної Віри

Предречено од старих часів,
що мусимо в спілці з іними
створити державу велику,
відродити маємо Рускень нашу
з Голуном і трьомастами городів і сіл.
Вогнищ дубових там дим,
і Перун наш є, і земля.
Бо це Мати-Птиця
співає про дні ті
і чекаємо на часи,
коли крутитися стануть
Кола Сварожі до нас,
і часи ті настануть для нас.
(Велесова Книга, 36-А)

А греки хотіли нас хрестити,
щоб ми забули Богів наших
і так обернулися [в їхню віру]
і стали їхніми рабами.
Постережемося того, як пастухи,
що стережуть череди свої,
і не дають вовкам
хижачити на ягнят,
які є Дітьми Сонця.
(ВК, 6-Є)

Так речемо, що маємо
Красне Вінце Віри нашої
і не мусимо чужої добиратися.
(ВК, 7-З)

Маємо працювати,
да не ректи, що не можемо,
і краще не кажімо,
що не маємо Віри.
Старанно повчімося тому,
що речено тут, аби ми не забували,
а так діяли те щоденно.
І це є для бояр так само,
як і для простих огнищан.
(ВК, 38-А)

Будете синами Своїх Богів —
І сила їхня перебуватиме
з вами до кінця!
(ВК , 17-В)

Волхвиня ЗОРЕСЛАВА