.
Волхвиня ЗОРЕСЛАВА
ВЕЛЕСОВА КНИГА
Святе Письмо українців
Вступ
Вчення про Сотворення Світу
Вчення про Рід
Вчення про Праву, Яву і Наву
Вчення про Триєдність
Вчення про Полк Перунів
Вчення про Священну Суринію
Вчення про Велеса
Вчення про Рідну Віру

ВСТУП

        Дерев'яні книги... Кому з нас не перехоплювало подих при думці, що можемо коли-небудь почитати дерев'яну книгу! Хоча нині вже й не кожна сучасна людина здатна збагнути зв'язок отого древнього (стародавнього) з дерев'яним (зробленим із дерева). Насправді ж, дерево, древо, древній – слова одного кореня. А коріння наше таке глибоке, що осягнути його сьогодні може далеко не кожен, а дехто вважає, що це й не обов'язково... Та чи справді це так?
        Ось уже близько тисячі років нам, українцям, нав'язують думку про те, що нібито наші Пращури не мали писемності аж до Х століття, і що тільки християнство принесло нам письмо, книги й культуру загалом. Однак, безліч очевидних фактів постійно живлять уяву мислячих українців, не дають повірити цим ідеологічним вигадкам. От, приміром, хоча б те, що археологи знаходять багато знарядь для письма – різного роду загострених паличок – писачків (з кістки, металу, дерева). Як же могло статися, що знаряддя письма знаходять, а самого письма нема? Писали на дереві, шкірі, бересті. Учні вчилися писати на навощених дошках. Напис можна було легко зчистити й зробити інший. Все це матеріали, які погано зберігаються. Проте, є й деякі збережені написи, приміром на глиняних горщиках. Такі зразки маємо з доби Трипілля, їх досліджували Валентин Даниленко і Микола Суслопаров 1.
       Скіфи писали літерами, подібними до грецьких. І в цьому нема нічого дивного, бо й давні греки, і скіфи були нащадками племен усатівської археологічної культури (мідний вік трипільської доби: Північно-Західне Причорномор'я, межиріччя Пруту, Дністра та Південного Бога). Про це маємо писемні свідчення стародавніх авторів. Так, іранський письменник Марваруді вказує, що навіть у хозар є письмо, що походить від руського, і що воно схоже на грецьке. Відомі також і сарматські знаки, які більше схожі на так звану "глаголицю". Тож не будемо далі заглиблюватись в історію писемності, бо це окрема тема, яка ще потребує правдивого висвітлення 2.
         Цей невеликий вступ нам потрібен для того, щоб показати, що Велесова Книга не вигулькнула зненацька, як щось нереальне. Ні, вона була закономірним явищем у довгому ланцюгу розвитку нашої писемності. Так само закономірною була й спроба записати давні релігійні тексти, які довгий час існували в усній формі. Поки народові не загрожувала чужа ідеологія у вигляді чужої віри в чужих богів, доти не було й потреби в записуванні свого віровчення. Так було в Індії й Японії з язичницькими текстами, які почали записувати, коли виникла загроза насадження народам штучної релігії буддизму, так було й у наших Предків. Віра передавалась з уст в уста, від Дідів-Прадідів до синів-онуків. З іншого погляду, усна традиція була, певною мірою, й захистом своєї віри від чужинців, бо її передавали тільки своїм. Коли ж загроза втрати власної віри постала з усією своєю жорстокістю і очевидністю, Волхви мусили знехтувати загрозу прочитання текстів чужинцями, заради вищої мети – збереження цих текстів до кращих часів для своїх, бодай, віддалених нащадків. Такі часи нині настали.
         Дошки з давніми письменами були знайдені в маєтку Великий Бурлюк на Харківщині, вірогідно, в 1919 році під час громадянської війни полковником білої армії Алі (Федором Артуровичем) Ізенбеком, який вивіз їх до Брюсселю. Там, у 1925 році з дошками познайомився письменник-емігрант (за походженням українець) Юрій Миролюбов 3, який кільканадцять років займався очищенням, копіюванням і прочитанням текстів. Багато літер було стерто, частина дощок розбита чи пошкоджена часом. Оскільки фото виходило нечітке, він змушений був переписувати тексти вручну. Про дослідження Велесової Книги, її публікації вже існує чимало літератури в Україні 4. Перші переклади її були недосконалі, бо робилися, переважно, шанувальниками старовини, які не мали лінгвістичної освіти. Професор Володимир Шаян не встиг зробити повного перекладу, але він поклав початок наукового вивчення Велесової Книги і зробив переклад кількох дощечок 5. В Україні переклад Велесової Книги сучасною українською мовою здійснив Борис Яценко – мовознавець з Ужгорода 6Але дослідження продовжуються. Велесова Книга ще породить величезну літературу, може навіть більшу, ніж праці про "Слово о полку Ігоревім".
         Ми вивчатимемо Велесову Книгу, насамперед, як священну книгу нашої Рідної Віри 7. У ній ми знайдемо глибинну мудрість, залишену нам у спадок: ми ще довго будемо цитувати крилаті вислови, читати молитви й звертатися цими словами до рідних українських Богів, не раз будемо вчитуватися в кожен рядок і думати над кожним словом. Нині тільки починаємо цю нелегку, але заворожуючу працю. Це таїна, яку нам ще належить відкрити для себе і своїх нащадків.
        Тож попросимо благословення у Сварога словами давньої української молитви, яку самі Волхви називають Першою Правою: "Свароже! Ти, що сотворив світло, Ти єсть Бог світла і Бог Прави, Яви і Нави, се бо маємо їх во істину. І єсть ця істина наша, що переможе темну силу і виведе нас до блага" (15-А).
         Як і всяке Святе Вчення, починаємо від Сотворення Світу, що відбулося невідомо коли, тому й не шукаймо його дати.


Література

1 Суслопаров М. Про пеласгійську мову // Книжник. – 1992. – № 2; Суслопаров М. Розшифрування найдавнішої писемності з берегів Дніпра // Київ. – 1986. – № 9.
2 Лозко Г. Українське народознавство. – К., 1995. – С. 54-76.
3 Влес Книга. Літопис дохристиянської Русі-України. – Видавництво "Млин". – Гага, 1972. – в 7 томах, (на правах рукопису, тексти дощечок, переписані Ю. Миролюбовим); Миролюбов Ю. Ригведа и язычество. – Мюнхен, 1981; Миролюбов Ю. Русский языческий фольклор.— Мюнхен, 1982; Миролюбов Ю. Сказ о Святославле Хоробре, князе Киевском. – Аахен, 1986. – Кн. 1, 2.
4. Влес Книга // Дніпро, – 1990. – № 4; Ребіндер Б. Влесова Книга: Життя та релігія слов'ян. – К.,1995; Велесова Книга.— Пер. А. Асова. – Москва, 1994, та ін.
5 Шаян В. Аналіза Влес Книги. – у кн.: Віра Предків Наших. – Гамільтон, 1987, ст. 38-147; (посилання скорочено: ВПН і № сторінки).
6 Велесова Книга. Пер. Б. Яценка. – К.: Індоєвропа, 1995.
7 Волхвиня Зореслава. Волховник. – Переклад і коментар до Велесової Книги. – Київ, Сварог, 1999 (на правах рукопису).

Нумерація дощечок за Ю. Миролюбовим (подаємо в дужках після цитат).