Світояр,
проповідник

ЖІНКА В БІБЛІЇ

ЖІНКА В СТАРОМУ ЗАПОВІТІ

        Якщо поглянути на статевий склад людей, які найбільше відвідують церкву, на тих, хто найбільше поширює і захищає християнство, то можна неодмінно сказати, що це — жінки. І починаєш запитувати себе: що їх так приваблює в цьому християнстві, і чи християнство не є релігією передусім жінок?
        Але вже з перших сторінок головного і єдиного писанія християн — Біблії — з’ясовується, що жінка приречена завжди бути другорядною людиною.
Зайвим було б нагадувати про те, що це писання принесли в Україну юдеї Близького Сходу, поширюючи свою юдейську релігію у вигляді християнства.
         Першу згадку про жінку знайдете напочатку Біблії в двох родових легендах про сотворення людей. І хоча в першій з них говориться про те, що Єгова створив одночасно чоловіка і жінку, та про цю легенду завжди згадують наче випадково. А найчастіше в наших церквах і в засобах масової інформації поширюють другу легенду, загальний зміст якої ображає і принижує жінку.
        Незважаючи на те, що ці легенди здаються усім дуже відомими і простими для розуміння і тлумачення, варто було б нагадати обидва ці оповідання:
        Перша легенда сповіщає:
        “Єгова на Свій образ створив чоловіка та жінку і поблагословив їх: “Плодіться й розмножуйтеся, і наповнюйте землю...” (Буття, 1: 27-28).
        А ось друга легенда:
        “І створив Єгова людину з пороху земного. І життя вдихнув у її ніздрі, — і стала людина живою душею.
        І зростив Єгова із землі кожне дерево, принадне на вигляд і на їжу смачне, і дерево життя посеред раю, і дерево пізнання добра і зла (посадив).
        І вмістив Єгова людину в еденському раї, щоб порала та  доглядала його. І наказав Єгова Адамові: “Із кожного дерева в раю ти можеш їсти, але з дерева знання добра й зла — не їж, бо в той день ти напевно помреш!”
        І сказав Єгова: “Не добре бути чоловіку самотнім. Створю йому поміч, подібну до нього”. І вчинив Єгова, що на Адама спав міцний сон. І Він узяв одне з його ребер... І перетворив те ребро на жінку, і привів її до Адама. І промовив Адам: “Оце тепер вона — кістка від кісток моїх,.. бо взята вона з чоловіка”. І були вони обоє голі, і не соромились.
        Але змій був хитріший над усю польову звірину, яку створив Єгова. І сказав він до жінки: “Чи Єгова наказав: Не їжте з усякого дерева раю?” І відповіла жінка змієві: “...З дерева, що в середині раю, — Єгова сказав: “Не їжте, і не доторкайтесь до нього, — щоб вам не померти”.
        І сказав змій до жінки: “Умерти — не вмрете! Бо відає Єгова, що того дня, коли ви будете їсти з нього, ваші очі розкриються, і станете ви, немов Боги, знаючи добро й зло”.
        І побачила жінка, що дерево добре на їжу... І взяла з його плід, з’їла і дала своєму чоловікові, — і він з’їв. І розкрилися очі в них обох, і пізнали, що вони голі. І зшили вони фігове листя, і зробили собі опаски.
        І почули вони голос Єгови, що по раю ходив... І сховався Адам і його жінка від Єгови. І гукнув Єгова до Адама: “Де ти?” А той відповів: “Почув я Твій голос і злякався, бо я голий, — і (тому) сховався”.
        І промовив Єгова: “Хто тобі сказав, що ти голий? Чи ти не їв з того дерева, що Я звелів з нього не їсти?”. А Адам відказав: “Жінка... дала мені з того дерева, — і я їв”.
І сказав Єгова: “Ось став чоловік, немов один із Нас, щоб знати добро й зло”. І вигнав його Єгова з еденського раю, щоб  порав (обробляв) землю. А тепер, щоб не простяг він (Адам) своєї руки, і не взяв (плоду) з дерева життя, і щоб він не з’їв, — і не жив повік віку. І поставив Херувима з полум’яним мечем, щоб стеріг дорогу до дерева життя.” (Буття, гл. 1-3).
        Зверніть увагу на головні теологічні і світоглядні засади цієї байки. Зрозуміло, що подібну легенду — про появу першим в світ чоловіка, могли створити лише чоловіки і, мабуть, в добу патріархату, які претендували на владу.
        Вчитаємося в ті рядки, де оповідається про сотворення жінки. І сказав Єгова: “Не добре, щоб бути чоловіку самотнім. Створю йому поміч, подібну до нього”. Вдумайтесь у слово “помічник, подібний на нього” і ви помітите, що і тут немає ніякого натяку на статеву відмінність. Єгова навіть не збирався створювати для Адама жінку, яка б йому народжувала, бо ніде в Біблії не говориться, що Адам ставився до Єви, як до своєї жінки. Він навіть не знав, що вона жінка (людина протилежної статі), і що вони обоє — голі. Цікаво, що тільки після вигнання з Едену, “пізнав Адам Єву, жінку свою, і вона завагітніла і породила Каїна” (Буття, 4: 1). Такий світогляд — рай заборонений для подружнього співжиття — проходить нерозривною ниткою через усі книги Біблії. А найсвятішим статевим єднанням для зачаття дитини стало — зачаття без чоловіка (зачаття Ісуса). Отже, питання статевих стосунків жінок і чоловіків — то не божа справа.
        Не зрозуміло лише, чому Єгова створював Адамові “поміч” не з того самого пороху земного, а з його ребра? І чому цією “поміччю” стала саме жінка — особа з іншими статевими органами та відмінним від чоловіка голосом?
        Ребро — це тверда кістка, навіть не хрящик. Отже, перша жінка мусила нагадувати маленьку кістяну статуетку. Цікаво, скільки зусиль потребувалося винахідливому Єгові, щоб розтягнути реберну кістку від кільканадцяти сантиметрів до майже двометрового росту Адама, і яку божу слину потрібно було, щоб розм’якшити її і зробити тіло жінки ніжнішим, ніж чоловіче?
        А тепер спробуємо з’ясувати, звідки “ростуть ноги” у міфологеми: жінка з ребра чи з будь-якої іншої частинки чоловічого тіла.
        Ще Іван Франко у своїй останній праці “Сотвореннє світу у світлі сучасної науки” писав, що біблійна легенда про сотворення світу зустрічається у багатьох народів Близького Сходу і зовсім не є оригінальним твором євреїв... На підтвердження цього він посилається на археологічні знахідки кінця ХІХ - початку ХХ століття: глиняні дощечки, в яких оповідається про сотворення перших людей. Але серед наведених Франком неповних текстів легенд, текстів, подібних до змісту другої біблійної легенди, не зустрічаємо. Тому із змісту легенди про Адама і Єву стає зрозумілим, що люди, які вмістили її у біблійний збірник, жорстоко ненавиділи жінок. Каста жерців, зокрема юдейські рабини і книжники, а пізніше і християнські єреї і архиєреї, добре знали, що за допомогою цієї легенди пошириться негативне і принизливе ставлення до жінки.
        Важко з впевненістю твердити, яким було ставлення юдеїв до жінок перед появою Тори (основи християнської Біблії), але з часу офіційного поширення монотеїстичного юдаїзму жінка почала прирівнюватися до невиправного злочинця перед Єговою і чоловіком. Вона ж послухалася розмовляючого змія і, спробувавши “заборонений плід”, принесла покуштувати його Адамові.
        Та ніхто не звертає увагу на те, що, згідно з другою біблійною легендою, саме жінці всі чоловіки зобов’язані тим, що вони стали розумними, мислячими, знаючими — “стали подібними до Богів”. Якби жінка не дала чоловікові вкусити плоду з “дерева життя посеред раю, і дерева пізнання добра і зла”, то Адам досі блукав би по Едену єдиним чоловіком, далеким від пізнання світу, якому було б  невідомо, що таке добро і зло, і що таке жінка. Навіть Єгова це визнав у прощальній розмові Адама з Богами: “Ось став чоловік, немов один із Нас, щоб знати добро й зло” (Буття, 3: 22). Але ж Єва першою вкусила “плід пізнання” і раніше від Адама прозріла і порозумнішала, і також “стала подібною до Богів”. Та Єгова чомусь з нею не рахується, а розмовляє тільки з Адамом.
        Цікаво, що Єгова, який посадив оте “дерево життя” і надурив Адама, що після споживання плодів з цього дерева він “напевно помре”, залишився ніби непричетний до того, що сталося, хоча він створив і людей, і дерево життя, і розмовляючого змія (дивно, чому розмовляючого?). Він добре знав, що розмова змія з жінкою колись станеться. І нарешті, як могло “Дерево Життя” давати смертоносні плоди? А якщо так, то для чого треба було створювати Єгові це дерево і встановлювати його в центрі Едену, якщо не з провокаційною метою. Він же мусив добре знати про недосконалість створених ним людей, які рано чи пізно скуштували б звабливі плоди із забороненого дерева.
        Але за те, що вони порозумнішали, Єгова жорстоко прокляв цю пару людей:
“До жінки Єгова промовив: “Помножу болі вагітності твоєї. Ти в муках родитимеш дітей, і до мужа твого (буде) пожадання твоє, — а він буде панувати над тобою”.
І до Адама сказав Він: “За те, що ти послухав голосу жінки та їв з того дерева, що Я наказав: “Від нього не їж”, — проклята через тебе земля! Ти в скорботі будеш їсти від неї всі дні свого життя. Тернину й осот вона буде родити тобі, і ти будеш їсти траву польову. У поті свого лиця ти їстимеш хліб, аж поки не вернешся в землю” (Буття, 3: 16-19).
        Цікаво, що хліборобство (порання в землі) за Біблією — є покаранням господнім! (Що для українця споконвіку — божа справа, те в Біблії та у юдеїв — покарання господнє)...
         Проганяючи Адама і Єву з Едену Єгова боявся не тільки того, що вони стали розумнішими, а найбільше боявся, щоб вони не стали безсмертними:
“А тепер, щоб не простяг він (Адам) своєї руки, і не взяв (плоду) з дерева життя, і щоб він не з’їв, — і не жив повік віку” (Буття, 3: 22).
        Такою виявилася  зустріч з першою жінкою на сторінках “святого писанія” християн. А прокляття, накладені на жінку, не зняті й досі. Попи тлумачать образ біблійного змія як перевтілення Сатани, а жінку — як посередника між Сатаною і чоловіком...
        Хто ж із жінок згадується в Біблії наступною?
        Відомо, що першими в роду Адама і Єви народилося два сини: Каїн, який став хліборобом (рільником) і Авель, який став скотарем (пастухом). Єгова приймає м’ясну жертву від Авеля, а на Каїнову жертву із земних плодів навіть не зглянувся:
        “І сталось по деякім часі, і приніс Каїн Єгові жертву від плоду землі. А Авель, — він також приніс від своїх перворідних з отари та від їхнього лою. І зглянувся Господь на Авеля й на жертву його, а на Каїна й на жертву його не зглянувся” (Буття, 4: 3-5).  Рабини так старанно намагалися натякнути своїм віруючим в “писанії”, що жертовне м’ясо смачніше від хліба, що зробили навіть Каїна братовбивцею, який, ніби із заздрощів, вбив свого брата Авеля.
        Дивною є розмова Єгови з Каїном. Вона повністю перекреслює первородність на землі Адама і Єви:
        “Повстав Каїн на Авеля, брата свого, — і вбив його. І сказав Єгова: “А тепер ти проклятий від землі...” І сказав Каїн до Єгови: “Ось Ти виганяєш сьогодні мене з цієї землі. І я стану мандрівником на землі. І кожен, хто стріне мене, той мене уб’є”. І вмістив Господь знака на Каїні, щоб не вбив його кожен, хто стріне його” (Буття, 4: 8-15).
        З цього, на перший погляд, звичайного тексту стає очевидним, що Каїн (єдиний живий син Адама та Єви) над усе боявся, що “хто стріне його, то вб’є”! Значить на землі вже жили люди, які мали і свої міста, і свої країни, бо наступний рядок “писанія” повідомляє:
        “І вийшов Каїн з-перед лиця Господнього, й осів у країні Нод, на схід від Едену. І Каїн пізнав свою жінку, і стала вона вагітна, і вродила Еноха” (Буття, 4: 16-17).
Що то за країна Нод? І, звідки у Каїна жінка, якщо відомо, що Адам і Єва породили наступного хлопчика Сифа, в тіло якого Єгова вселив душу покійного Авеля?
Ось та незнайомка з країни Нод, про яку попи намагаються якнайменше поширюватися або зовсім мовчати. Її поява в біблійному тексті повністю руйнує міфотворчу логіку укладачів перших біблійних текстів.
        Попри все і Сифу десь знайшлася жінка. Чи може нею стала одна з його сестер чи може його власна матір Єва, бо сам він не міг завагітніти і народити собі нащадків, хоч і  пише Біблія, що чоловіки народжували:
        “І породив Адам після Сифа синів і дочок.
        І породив Сиф після Еноша синів і дочок.
        І породив Енош, після Кенана синів та дочок.
        І породив Кенан після Магалал’їла, синів та дочок.
        І породив Магалал’їл після Яреда синів та дочок.
        І породив Яред після Еноха синів та дочок.
        І породив Енох після Метушалаха синів та дочок.
        І породив Метушалах після Ламеха синів та дочок.
        І породив Ламех після Ноя синів та дочок.
        І породив Ной Сима, Хама та Яфета” (Буття,5:3-32).
        А далі розповідається про те, як Єгова вирішив потопити усе живе на землі і дозволив врятуватися в ковчезі лише “праведному” Ною, його трьом синам, їхнім жінкам і кожній тварі по парі. Навіть, якщо “згрішили” люди, то для чого було знищувати все живе, яке жило безгрішним життям? Цікаво, в чому полягала праведність Ноя, і де поділася його праведність, коли він відразу ж після потопу упився як останній пияка?:
        “І були сини Ноєві, що вийшли з ковчегу: Сим, Хам і Яфет. І від них залюднилася вся Земля. І почав Ной, муж землі, садити виноград. І пив він вино та й упився, й обнажився в середині свого намету. І побачив Хам  наготу батька свого...” (Буття, 9: 18-22).
        Але зверніть увагу на родовід! Невизнання (ігнорування) жінок в Біблії настільки велике, що за 2216 років від сотворення Адама і до народження Ноєвих синів жодного разу першою в біблійних родинах не народилася дівчинка. З іншого боку, жодного разу не згадується ні про одруження, ні про жінок “первоотців”, а народження нащадків подане так, ніби давні чоловіки протягом перших двох тисяч років вагітніли і народжували самі, без жінок. А як же тоді зрозуміти поширений біблійний вислів: “І породив такий-то такого”?
        Та ніхто не поспішає задуматися: з ким з’єднувалися усі ці родичі — сини і дочки Адамові, якщо на світі, крім них і гнаного Каїна, нікого не було? Невже одне з одним?..
Біблія ніколи не визнавала жінку особою, від якої можна вести родовідну. Навіть родовідна такої поважної жінки в християнстві, як Марія (“божа матір”), не зацікавила жодного з біблійників: рабинів та попів.
        Лише в роду Каїна, гнаного і забутого Єговою, є два повідомлення про трьох жінок: це жінка Каїна (однозначно не з роду Адамового) і дві жінки далекого каїнового правнука Ламеха:
        “І взяв собі Ламех дві жінки, — ім’я одній Ада, а ім’я другої Цілла” (Буття, 4: 19-22).
        Далі жінки зображені як головна причина гріховності на землі. Легенда повідомляє:
        “І сталося, що розпочала людина розмножуватись на поверхні землі, і їм народилися дочки. І побачили Божі сини (хто такі — “божі сини”?) людських дочок, що вродливі вони, і взяли собі жінок...
        І промовив Єгова: “Не буде Мій Дух перемагатися в людині навіки, — бо блудить вона”. Як стали приходити сини Єгови до людських дочок. І вони їм народжували силачів, що славні від віку. І бачив Єгова, що велике розбещення людини на землі. І пожалкував був Господь, що людину створив на землі” (Буття, 6: 1-6).
        І ця легенда повинна була викликати ненависть до жінок — “людських дочок”, хоча з ними розбещено поводилися якісь неясні “сини Єгови”, які брали собі їх за жінок... І за те, що “людські дочки” почали народжувати велетнів і силачів, здорових тілом людей, Єгова вирішив потопити все живе на землі.
        Після потопу у сім’ях синів Ноя також не народилося жодної дівчинки першими: у Яфета народилося 7 синів, у Хама — 4 сини, а у Сима — 5 синів. І від цих шістнадцяти хлопців пішли усі біблійні “краї і народи” (Буття, 10: 1-32). Таким чином, від жінки — жодного...
        Якщо між синами і Ноєм розіграні розгорнуті біблійні сцени, то про жінок ноєвих синів навіть і не згадується, ніби їх зовсім не існувало. Про жінку Ноя також нічого невідомо.
        І знову постає просте до наївності питання: якщо Єгова всіх людей нещадно потопив, то де ці шістнадцять синів взяли собі жінок? Відомо, що на світі було лише три жінки — дружини Ноєвих синів... Чи, може Єгова також усипляв їх старим перевіреним способом (як це він зробив з Адамом) і виламував їм ребра, щоб з них зробити їм жінок?
        Приниження жінок закладене навіть в родинних обрядах. Жінка, яка народила дитя жіночої статі, вважається нечистою 66 днів, а хлопчика — 33 дні. І саме народження дитини Біблія вважає справою нечистою і забороняє породіллі (молодій матері) входити в релігійні установи, спілкуватися з іншими.
        І ось, нарешті, зустрічаємо імена трьох жінок: Їски, Мілки і Сари (ім’я Сарра — з двома “рр” — вона отримала в 90 років). Вони народилися майже через 250 років після потопу в десятому роду Ноя. Імена ж Мілки і Сари наочно викривають методи формування біблійних сімей, які розмножувалися способом, неприйнятним для української традиції: брати беззастережно єдналися із сестрами рідними і двоюрідними:
“Терах породив Авраама, Нахора і Гарана. А Гаран породив Лота.
        І побрали Авраам та Нахор для себе жінок. Ім’я Авраамовій жінці Сара, а ймення Нахоровій жінці Мілка, дочка Гарана (дочка рідного брата). А Сара неплідна була” (Буття, 11: 27-30).
        Отже, бачимо, що Нахор взяв собі за жінку  двоюрідну сестру. До речі, Біблія відкрито повідомляє, що Аврам (нащадок Ноя і Адама) — єврей за національністю (Буття, 14: 13), прозоро натякаючи, що усі попередники Авраама, включаючи і Адама, були також євреями. Дивним було б, якби в українців Адама і Єви народилися діти євреї. Біблія містить такі шовіністичні слова Єгови стосовно офіційного патріарха юдеїв:
        “Авраам справді стане народом великим та дужим, і в ньому благословляться всі народи землі!” (Буття, 18, 18).
        Навряд чи вистачить українському читачеві терпіння і часу вичитувати в біблійному смітнику усі неподобства щодо антиморальних стосунків давніх єврейський патріархів. Тому подаємо деякі ганебні уривки з “високоморальної” Біблії:

Біблійний звичай
підсовувати своїх жінок правителям різних країн.

XII: 1. І  пішов Аврам до Єгипту, щоб там  перебути, бо голод у Палестині тяжкий  став.
11. Як він прийшов до Єгипту, то сказав до жінки своєї Сари: “Я знаю, що ти жінка вродлива.
12. І Як побачать тебе  єгиптяни,
13. Скажи ж їм, що ти моя сестра, — щоб добре було мені через тебе”.
14. Як прийшов Аврам до Єгипту, то єгиптяни побачили жінку, що дуже вродлива  вона.
15. І хвалили її перед фараоном. І взята була Сара до дому фараонового.
16. І він для Аврама добро вчинив за неї. І одержав він дрібну та велику худобу, і ослів, і рабів, і невільниць, і ослиць, і верблюдів.
17. І вдарив Єгова фараона та дім його великими поразами через Сару, Аврамову жінку.
18. І прикликав фараон Аврама  й сказав: “Чому не сказав мені, що  вона — твоя жінка?
19. Для чого сказав ти: Вона  моя сестра? І я собі взяв її за  жінку.  Ось жінка  твоя, — візьми та й іди!”
13: 2. А Аврам був вельми багатий  на худобу, на срібло й на золото.
XX: 1. І вирушив звідти Авраам до  краю Неґев.
2. І сказав Авраам на Сарру, жінку свою: “Вона сестра моя”. І послав Авімелех, цар Ґерару, і взяв Сарру.
3. І прийшов Єгова до Авімелеха у сні, і сказав до нього: “Ось ти вмираєш через жінку, яку взяв, бо вона має чоловіка”.
4. А Авімелех сказав: “Господи, чи Ти вб’єш також люд праведний (Аврама і Сару)?
5. Чи ж не він сказав мені: Вона моя сестра, а вона сказала: Він мій брат?..
6. І промовив до нього Єгова у  сні:
7. “А тепер верни жінку цього мужа, бо він пророк... А коли ти не вернеш, то знай, що справді помреш ти й усе, що твоє”.
9. І закликав Авімелех Авраама, і промовив до нього: “Що ти  нам учинив? І чим згрішив я  проти тебе, що ти приніс на мене й на царство моє великий гріх?”
11. І сказав Авраам: 12 “Вона справді сестра  моя, — вона дочка батька мого, тільки не дочка матері моєї, — і  стала за жінку мені.
13. І сталося, коли Бог учинив  мене мандрівником з дому батька мого, то сказав я до неї: у кожній місцевості, куди прийдем, — говори ти на мене: він мій  брат”.
14. І взяв Авімелех дрібну та  велику худобу, і рабів та невільниць, та й дав Авраамові. І вернув йому Сарру, жінку його.
17. І помолився Авраам Єгові, — і вздоровив Єгова Авімелеха, і  жінку його, і невільниць його, — і  почали вони знову народжувати.

Біблійний звичай
підсовувати своїх чоловіків іншим жінкам.

XVI: 1. А Сара, Аврамова жінка, не родила йому. І в неї була єгиптянка невільниця, а ймення їй Аґар.
2. І сказала Сара Аврамові: “Прийди ж до моєї невільниці, — може від неї одержу я сина”. І послухався Аврам голосу Сари.
3. І взяла Сара, Аврамова жінка, єгиптянку Аґар, свою невільницю і дала її Аврамові, чоловікові своєму, за жінку.
4. І він увійшов до Аґари, — і  вона зачала. Як вона побачила, що зачала, то стала легковажити господиню свою.
6. І Сара гнобила її. І втекла Аґар від неї.
7. І знайшов її Ангол і сказав: “Аґаро, Сарина невільнице... 9 Вернися до пані своєї, —  і терпи від неї!”
21: 1. А Єгова згадав Сарру...
2. І Сарра зачала, і породила сина Авраамові в старості...
3. І назвав Авраам сина Ісак.
6. І промовила Сарра: “Сміх  учинив мені Єгова, — кожен, хто  почує, буде сміятися з мене”.
        Якби ви прислухалися до змісту проповіді попів в християнських церквах під час вінчання українських подружніх пар, то неодмінно почуєте: “Щоб ти була такою плідною, як Сарра!”. І ніхто з молодят та їхніх батьків навіть не задумуються над цим підступним “замовлянням”. Згідно з біблійною легендою, Сарра була безплідною майже все своє життя і першу свою дитину вона народила в 90 років. Якщо врахувати, що в українському народі жінки живуть переважно до 80-ти років, то стає зрозумілим, що побажання молодій дівчині “бути плідною як Сарра” означає:  щоб була безплідною або, щоб народжувала дітей тільки в старості. Навіть Сарра говорить Аврааму: “Сміх учинив мені Єгова, — кожен, хто почує, що я народила в старості, буде сміятися з мене”. До того ж саме Сарра підсунула свого власного чоловіка Авраама невільниці-єгиптянці і хотіла привласнити собі її дитину. А Єгова, знаючи про це, ще й зробив її плідною і назвав “царицею”.
        Важко було обминути біблійну розповідь про те, як дві дочки завагітніли від свого старого батька. І знову Єгова зробив вигляд, ніби ніякого статевого порушення не сталося:
XIX: 30.  І осів Лот у печері та обидві дочки його.
31. І промовила старша молодшій: “Наш батько старий, а чоловіка немає в цім краї, щоб прийшов до нас.
32. Напоїмо свого батька вином, і ляжемо з ним. І матимемо нащадків від нашого  батька”.
33. І тієї ночі вони напоїли вином свого батька. І прийшла  старша та й лягла із батьком  своїм. А він не знав, коли вона  лягла й коли встала ...
34. Другого дня старша сказала молодшій: “Я минулої ночі лягала з нашим  батьком. Напоїмо його вином і ти прийди, ляж з ним.
35. І тієї ночі вони напоїли вином свого батька. І молодша лягла з ним.  А він не знав, коли вона лягла і коли встала...
36. І завагітніли Лотові  дочки від батька свого.
37. І вродила старша сина.
38. І молодша вродила також.<

        Красномовним прикладом єднання братів із сестрами служить розповідь про онука Авраама.
XXIX: 13. Коли Лаван почув про Якова, сина своєї сестри, то привів його до свого дому.
15. І сказав Лаван до Якова: “Чи тому, що ти мій брат, то будеш мені служити даремно. Скажи ж мені, яка плата тобі?”
І сказав Яків: “Я буду сім років служити тобі за Рахіль, молодшу дочку твою”.
16. А в Лавана було дві дочки: ім’я старшій Лія, а ім’я молодшій Рахіль.
17. Очі в Лії були хворі, а Рахіль була гарного стану та вродлива на вигляд.
20. І служив Яків за Рахіль сім років.
22. І зібрав Лаван усіх людей тієї місцевості, і справив гостину (весілля).
23. А ввечері взяв Лаван дочку свою Лію, і до Якова провадив її. І Яків з нею зійшовся.
25. а вранці виявилося, що то була Лія! І промовив Яків до Лавана: “Що це ти мені вчинив? Хіба не за Рахіль працював я в тебе? Навіщо ти мене обдурив?”
26. А Лаван відказав: “У нашій місцевості не робиться так, щоб віддавати молодшу перед старшою.
27. Буде дана тобі і Рахіль, якщо будеш працювати в мене ще сім років”.
28. І зробив Яків так. І Лаван дав йому Рахіль, дочку свою за жінку.
30. І прийшов Яків до Рахілі, і покохав також Рахіль більше, як Лію.

        Скільки ж у попередньому “святому” оповіданні порядності і моралі? І чому Єгова ніяк не зреагував на ці події, — це ж відбувалося між нащадками “праведного” Ноя?
31. Але Рахіль була неплідна.
32. І завагітніла Лія, і сина породила.
XXX: 1. І заздрила Рахіль сестрі своїй.
З. І сказала вона: “Ось невільниця моя Білга. Прийди до неї, і нехай вона вродить мені нащадка”.
4. І вона дала йому Білгу, невільницю свою, за жінку. І ввійшов до неї Яків.
5. І завагітніла невільниця Білга, і вродила Якову сина.
9. І побачила Лія, що вона перестала родити, і взяла Зілпу, свою  невільницю, і дала її Якову за  жінку.
10. І вродила невільниця Зілпа  Якову сина.
22. І згадав Бог про Рахіль.
23. І завагітніла вона, і сина  вродила...

        Кровозмішання і підсовування невільниць стало настільки звичайною справою в житті юдеїв, що навіть рабини (духівники) вибирали собі жінок із власних кровних сестер: “Удови, і розведеної, і збезчещеної, блудливої, він не візьме, а тільки дівицю з-поміж рідні своєї він візьме за жінку” (Левит, 21: 14).
        І ось, нарешті, де знайти такий народ в світі, якому  його “бог” посилає принизливі і ганебні заповіді і настанови, які покликані були зупинити кровозмішання і одруження між родичами як у юдеїв?:
1. І Єгова промовляв до Мойсея:
2. “Промовляй до Ізраїльських синів:
20. Чоловік, коли буде злягатися з жінкою, а вона —  невільниця, то нехай буде кара (Левит, 19).
Глава 20: 11. А хто буде лежати із жінкою батька свого, — будуть конче забиті обоє!
12. А хто буде лежати з невісткою своєю, — будуть конче забиті!
13. А хто лежатиме з чоловіком як із жінкою, — будуть конче забиті!
14. А хто візьме жінку й матір її, — гидота це, в огні спалять його та її, і не буде кровозмішання.
15. А хто паруватиметься з скотиною, — буде конче забитий, і скотину ту заб’єте.
16 А жінка, що наблизиться до якої скотини, щоб лежати з нею, то заб’єш ту жінку та скотину ту, — будуть конче забиті вони!
17. А хто візьме сестру свою, дочку батька свого або дочку матері своєї, і побачить наготу її, а вона побачить наготу його, — ганьба це! І будуть вони знищені на очах синів їхнього народу,
18. А хто буде лежати із жінкою, часу хвороби місячним, то будуть вони обоє знищені з-посеред народу свого!
19. І не відкриєш наготи сестри матері своєї й сестри батька свого, бо однокровну свою обнажив би ти, — вони понесуть провину свою.
20. А хто буде лежати з тіткою своєю, — гріх свій вони понесуть, — бездітні помруть!
21. А хто візьме жінку брата свого, — це нечисть, — бездітні будуть. (Левит, 20: 11-21).
“Коли чоловіки будуть сваритися разом один з одним, і підійде жінка одного, щоб оберегти свого чоловіка від руки того, що б’є його, і простягне свою руку, і схопить за сором його, то відрубаєш руку її, — нехай не змилосердиться око твоє! (Повтор, 25: 11-12).

Методи юдизації інших народів
(Книга Буття)

Глава 34: 1. І вийшла Діна, дочка Лії та Якова, щоб подивитися на дочок того краю.
2. І побачив її Сихем, син Гамора хівеянина, начальника того  краю, і взяв її, і лежав із нею.
3. І покохав він  дівчину.
4. І сказав Сихем до Гамора, батька свого: “Візьми ту дівчину мені за жінку!”
6. І прийшов Гамор до Якова, щоб поговорити з ним.
7. І прийшли сини Яковові з  поля і сильно запалав їхній  гнів, бо той ганьбу зробив в Ізраїлі тим, що лежав із дочкою Якова, а так не робиться.
11. І промовив Сихем до батька її та до братів її: “Що ви скажете мені — я дам”.
12. Та тільки дайте мені дівчину за жінку!”
14. І сказали вони: “Ми не  можемо видати сестру нашу чоловікові, що має крайню плоть, бо то ганьба для нас.
15. Ми тільки тоді прихилимось до вас, коли ви станете, як ми, —  щоб у вас був обрізаний кожний чоловічої статі.
16. І дамо вам своїх дочок, а  ваших дочок візьмемо собі, й осядемось із вами, і станемо одним  народом”.
19. І не загаявся юнак той учинити ту річ, бо полюбив дочку Якова.
20. І прибув Гамор та Сихем до свого міста, говорячи до народу:
21. “Ці люди (євреї) приязні до нас, і нехай осядуть у нашому краю, і нехай перемандрують його.
22. Тільки тоді будуть прихильними до нас ці люди, щоб стати одним народом, — коли  в нас буде обрізаний кожен  чоловічої статі, як і вони обрізані”.
24. І послухали Гамора та Сихема усі. І були  обрізані всі  чоловічої статі.
25. І сталося третього дня два сини Яковові, Симеон і Левій, брати Дінині, взяли кожен меча свого, і напали на місто, і повбивали  всіх чоловіків.
26. Також Гамора й Сихема забили мечем, і забрали  Діну з дому Сихемового.
27. Сини Якова напали на трупів, і пограбували місто.
28. Забрали дрібну й велику худобу і ослів їхніх.
29. і ввесь маєток їхній, і всіх  їхніх дітей, і їхніх жінок забрали  в неволю, і пограбували все, що  де в домі було.
Глава 35: 9. І явився Єгова до Якова.
10. І сказав йому: “Не буде ім’я твоє кликатися Яків, але буде ім’я твоє Ізраїль.
11. Я бог всемогутній! Плодися і розмножуйся, — народ і громада народів буде з тебе, і царі вийдуть із стегон твоїх”.
         Але в Старому заповіті є місце — Книга Естер, де жінка сягає найвищих вершин слави і шанування. Цією жінкою стала Естер, яка більше відома під іменем Есфір. Заслуги цієї жінки перед єврейським народом дуже великі. Один день в році — переважно в березні — юдеї-чоловіки на мить забувають про те, що жінка є слугою сатани (змія) і святкують свято юдейської жінки-патріотки. Це національне свято є другим нациським святом єврейського народу після свята Песах (Пасха). Воно відоме серед юдеїв під назвою “Пурім” (жеребок: життя чи смерть) — День вирізання всіх своїх суперників-неєвреїв. Вислів — “Будеш битий як Гаман” походить від цього свята, а на роль Гамана в обряді підкуповували пяницю-неєврея.
        Єврей Мордехай підсовує в жіночий гарем імператора свою родичку-єврейку Естер, намовивши її приховати своє етнічне походження. З її допомогою він пролазить в уряд іноземної країни і рукою тупого імператора розправляться з місцевим урядом, з головою уряду Гаманом, його синами (а їх, за біблією, в нього було 10) та усіма посадовими особами-неєвреями, які не поважали євреїв. За офіційними підрахунками, за два дні євреї вирізали і перевішали майже ввесь уряд імперії (811 чол.) і 75 тисяч неєвреїв в інших місцях імперії.
        Це юдейське свято жінки — Пурім — стало прототипом  Міжнародного дня жінки, відзначення якого комуністи-євреї призначили на початку ХХ століття 23 лютого, а після переходу на григоріанський стиль перенесли на 8 березня (на 13 днів). Щоб з плином історії попереднє число не пропало, комуністи на 23 лютого призначили День Червоної Армії — день чоловіків.


ЖІНКА В НОВОМУ ЗАПОВІТІ

        І ось, нарешті — Новий Заповіт, — книга, яку усі християни вважають набагато поряднішою від Старого Заповіту. Старий Заповіт називають “вєтхим”, бо це — нібито зотліле коріння стовбура християнства. Розуміємо, що собою представляє стовбур дерева, у якого згнило коріння...
        Новий Заповіт починається брехнею, але це нікого з християн не гнітить. В першому рядку Євангелії від Матвія читаємо:
        “Книга родоводу Ісуса Христоса, сина Давидового, сина Авраамового”. Вже перше речення є непорозумінням, бо добре знаємо, що серед чоловіків земних (за євангельськими легендами) Ісус батька не мав. Але євангеліст, ніби про це забувши, продовжує родовідну далі: “Авраам породив Ісака... — і так 40 поколінь, — ... А Яків породив Йосипа (!), мужа Марії, у якої народився Ісус, званий Христос” (Матвія, 1: 1-16). А яке відношення Йосип мав до родоводу Ісуса, коли ясно написано: “Не знав Йосип Марію, доки сина свого первородженого вона породила, а він дав йому ім’я Ісус”? (Матвія, 1: 25).
        Якщо це переказано родовідну вітчима Йосипа, то для чого її приписувати Ісусу? Але давня юдейська легенда “Про пришестя Машіаха” (Месії) — “спасителя юдеїв” — наголошувала на тому, що “месія” обов’язково повинен народитися в юдейській сім’ї, тобто бути з “дому Давидового”. Бо коли Ірод, зібравши всіх юдейських рабинів і книжників, випитував їх, де має народитися Месія, то вони відповіли: “У Віфлеємі Юдейськім, бо в пророка написано так: “І ти, Віфлеєме, земле Юдина,.. бо з тебе з’явиться Вождь, що буде Він пасти народ Мій ізраїльський” (Матвія, 2: 3-6).
        Тому й намагалися юдейські писаки-книжники в будь-який спосіб приписати Ісусу головну родовідну юдеїв. Вони так сильно перестаралися, що останнім в родовід вписали невідомого і ніким до того незнаного Йосипа (вітчима Ісуса). І навіть якби в родоводі Йосипа наступним був би Ісус, то на ньому родовід юдеїв припинився б: у самого Ісуса потім не було ні жінки, ні дітей...
        Але якщо євангелістам видалася родовід Ісуса по батьківській лінії занадто коротким (Святий Дух — Ісус Христос), то чому вони не подали родовід по матері? І тут постає дискримінаційне християнське правило: справжніми спадкоємцями вважалися лише первонароджені в сім’ї хлопчики. Народження дівчинки першою в сім’ї заперечувалося біблійною традицією і ніхто ніколи не вів родовід по жінках. З усіх сімей, які згадуються в родоводі від Адама до Йосипа, а це майже 75 поколінь (Луки, 3: 23-38) і 5508 років за християнським літочисленням (за юдейським 3760 років), не згадується жодної дитини жіночої статі. Жінку з головного родоводу викинуто повністю. Це стосувалося і матері Ісуса.
        Перша згадка про жінку міститься вже на першій сторінці Нового Заповіту:
“Народження Ісуса Христоса сталося так. Коли Його матір Марію заручено з Йосипом, то перш, ніж зійшлися вони, виявилося, що має вона в утробі від Духа Святого. А Йосип, муж її, бувши праведний, і не бажавши ославити її, хотів тайком відпустити її. Коли ж він те подумав, з’явився йому Ангол Господній у сні, промовляючи: “Йосипе, сину Давидів, не бійся прийняти Марію, дружину свою, бо зачате в ній — то від Духа Святого” (Матвія, 1: 18-20).
        Нікого з християн не дивує те, що Новий заповіт розпочинається виправданням позашлюбних статевих стосунків юдейки Марії із “Святим Духом”.
        Якщо ж насправді замість “голуба” (так в християнстві зображений “дух святий”) був сам Єгова власною персоною, то чому він для цієї справи обрав юдейку Маріам з Ізраїлю, де особисто встановив страшні покарання для дівчат і жінок, які ще до одруження завагітніли: забиття камінням, вигнання з поселення і навіть спалення у вогні? Невже “Дух Святий” не здогадувався, що цим штовхає незайману жінку на смерть? І яку роль тут повинен був відіграти Йосип?..
        Євангеліст Матвій називає Йосипа “праведним”, хоча ніде в Біблії не знаходимо, чим саме він заслужив це звання “праведника”.
        Йосип був сповідником юдейської релігії. А праведний юдей — це той, хто дотримується і виконує усі суворі і жорстокі заповіді Тори (п’ять Мойсеєвих книг Старого заповіту) і викриває їх порушення  іншими юдеями. Праведність же Йосипа, як бачимо, в тому, що він  не віддає Марію з “нагуляною” дитиною на суд юдеїв, щоб “викорінити зло серед народу Ізраїля”, а намагається приховати цей “злочин”, хоча він, насправді, тієї миті ще не знав, від кого завагітніла Марія.
        Якщо порівняти цей уривок “святого писанія” з подіями, які були поширені в кріпацькій Україні, то навряд чи можна цей “божественний” випадок назвати винятковим, до того ж порядним і моральним.
        А саме: поміщики і дворяни забирали в свої маєтки наймичками гарненьких молодих дівчат своєї місцевості ніби для господарської роботи, а потім робили їх своїми коханками, позбавляючи їх незайманості. Коли ті вагітніли, то насильно одружували їх з сільськими парубками, не зважаючи на їхню волю. В такий спосіб вони намагалися приховати свою причетність до небажаної вагітності українських дівчат. Якщо парубок здогадувався про причину свого насильного одруження і хотів відмовитися від вагітної дівчини, то пан відправляв його в “москалі” (в солдати), де служили по 25 років. Мало кого вабило таке майбутнє, тому сперечатися не ризикували, а приймали дійсність за “волю господню”. Звичайно, були паничі, які не забували своїх колишніх коханок і своїх дітей і намагалися підтримувати їх, бодай матеріально...
        Але так було в безправній і беззахисній Україні серед “грішних” панів-можновладців і, здавалося, не личило б християнському “богові-отцеві” уподібнюватися до них.
        Та події з Марією і Йосипом відбувалися не в Україні, а в Ізраїлі, і винуватцем її вагітності був не звичайний панич без совісті і честі, а сам Єгова під дивною назвою “Святий Дух”. Яке ж місце Йосипа в усій цій історії?
        Йосип, швидше, виконує роль вітчима-статиста. Якщо Ісус не рахувавсязі своєю матір’ю і не поважав її (Марка, 3: 31-34), то його стосунки з Йосипом ніяк не висвітлені в Новому Заповіті. Ісус про Йосипа взагалі не згадує і дуже обурюється, коли ізраїльтяни називають його “сином теслі”.
        Постать Йосипа виявилася настільки непотрібною для католицької ідеї “непорочності” Марії, що ідеологи католицтва взагалі відкинули думку про її передпологові муки під час народження Ісуса, а також чотирьох синів і двох дочок. Саме під час пологів жінка позбувається будь-яких ознак незайманості. Але ідеологи християнства всіляко доводять, що Марія до старості залишалася непорочною і тому у свідомості підростаючих християнок плекають “непорочність” як найвищу святість християнського життя. Незайманість стає найбільшою і найголовнішою цінністю всього християнського поводження. Тому для збереження цієї незайманості і непорочності молоденькі дівчата йдуть в монастирі на все життя, бо й нині проповідується: “Не віддавайте членів своїх гріхові, але віддавайте себе Богові”. (Рим., 6: 1З); “Коли живете за тілом, то маєте вмерти, а коли духом умертвляєте тілесні вчинки, то будете жити”. (Рим., 8: 13).
        Наступними в Новому заповіті згадуються зцілення жінки, яка двадцять років хворіла кровотечею, і оживлення мертвої дочки рабина...
        Християни вважають, що всі хвороби у людей — від їхніх гріхів, і щоб зцілитися, необхідно покаятися. Але Ісус ніякого каяття від хворої, а тим більше мертвої, не вимагає. Головною умовою видуження хворої стає лише те, що вона визнала його здатним лікувати: “бо вона говорила про себе: Коли хоч доторкнуся одежі Його, то одужаю”. (Матвія, 9: 21; Марка, 5: 28).
        Оживлення мертвої дочки рабина взагалі схоже на фарс. Якщо Ісус є “богом в людському тілі”, то чи не з його відома померла дівчинка? Чи не краще було не вмертвляти її взагалі, ніж  вихвалятися своїм вмінням повертати життя мертвим.
Про яких жінок переважно повідомляється в євангеліях?
        Найчастіше — це або хворі юдейські жінки, яких Ісус лікував, або єврейські повії, яких він постійно виправдовує перед юдеями.
        Згідно з євангеліями, Ісус двічі спілкувався з неюдейками. Але в цих бесідах як Ісус, так і ці жінки постають в дуже непривабливому світлі.
        Одну неюдейку біля криниці він попросив піднести йому води, хоча важко повірити, що “бог” дуже потребував тієї води і будь-якої поживи.
        “Ісус, дорогою зморений, сів отак край криниці. Надходить ось жінка одна з Самарії набрати води. Ісус каже до неї: “Дай напитись Мені!” Бо учні Його відійшли були в місто, щоб купити поживи. Тоді каже Йому самарянка: “Як же Ти, юдеянин бувши, та просиш напитись від мене, самарянки?” Бо юдеї не сходяться із самарянами” (Івана, 4: 6-9).
        Коли між ними завязалася розмова, то Ісус почав звинувачувати її та народ, до якого вона належала: “Ви вклоняєтесь тому, чого ви не знаєте, ми вклоняємося тому, що знаємо, бо спасіння — від юдеїв”. І тоді надійшли Його учні, і дивувались, що з жінкою Він розмовляв.” (Івана, 4: 22, 27).
        В іншому випадку Ісус взагалі відмовився розмовляти з грекинею (в іншій євангелії — з хананеянкою), яка просила вилікувати її дочку. Своїм учням він наголосив: “Я посланий тільки до загинулих овечок дому Ізраїлевого”, (тобто, до євреїв) “і не годиться брати хліб у дітей і кидати щенятам”. Він вилікував її дочку лише тоді, коли ця жінка вголос визнала свій народ “щенятами”, а юдеїв — “своїми панами”:
“Господи! Але і щенята їдять ті кришки, що падають зі столу їхніх панів!” (Матвія, 15: 21-28; Марка, 7: 24-29).
        Головний зміст Ісусової політики ніяк не можна причислити до політики утвердження сім’ї й сімейних стосунків. Сам Ісус відверто повідомляє про своє руйнівне призначення на Землі:
        “Я прийшов вогонь кинути на землю, — і Я прагну, щоб він уже запалав! Чи ви думаєте, що прийшов Я мир дати на землю? Ні, кажу вам, але поділ! Віднині бо п’ятеро в домі одному поділені будуть: троє супроти двох, і двоє супроти трьох. Стане батько на сина, а син проти батька, мати проти дочки, а дочка проти матері, свекруха проти невістки своєї, а невістка проти свекрухи!” (Луки, 12: 49, 51-53)
        “Не думайте, що Я прийшов, щоб мир на землю принести, — Я не мир принести прийшов, а меча. Я ж прийшов порізнити (посварити) чоловіка (сина) з батьком, дочку з матір’ю, невістку із свекрухою.
      Вороги чоловікові — домашні його!
        Хто більше, як Мене, любить батька чи матір, той Мене недостойний. І, хто більше, як Мене, любить сина чи дочку, той мене недостойний! (Матвія, 10: 34-37).
Згадайте останні слова Ісуса до апостолів: “Тож ідіть, і навчіть (зробіть учнями) всі народи,.. навчаючи їх зберігати все те, що Я вам заповів”. А тепер познайомтеся із заповіддю Ісуса про те, що тільки той може бути Його учнем, хто зненавидить усіх своїх рідних:
        “Коли хто приходить до мене і не зненавидить свого батька та матір, і дружини, й дітей. І братів, і сестер, а до того й своєї душі, — той не може бути учнем Моїм!” (Луки,14: 26).
        Отже, сім’я — це поняття несумісне з християнським життям і християнською ідеологією Ісуса.
        Як можуть сприймати таке антисімейне, антидержавне і антинародне призначення Ісуса і всього християнського вчення ті жінки, які за природою є берегинями сім’ї та роду? Вже цих слів досить, щоб передбачити майбутнє тієї держави, яка прийме ці закони сімейних стосунків за основу свого громадського життя.
        А яким моральним “законом божим” чи заповіддю пояснити ганебне ставлення Ісуса до своєї рідні: рідної матері, братів і сестер? Жоден з євангелістів не повідомляє, як мати Ісуса сприйняла образу, яку син завдав їй при своїх учнях і сторонніх слухачах, коли привселюдно не бажав визнати її матір’ю, а кревних (бодай по матері) братів і сестер своїми рідними:
        “І поглянув Ісус на тих, що круг Нього сиділи, і промовив: “Ось мати Моя та браття Мої!” Бо хто Божу волю чинитиме, той Мені брат, і сестра, і мати” (Марка, 3: 31-35).
        А в іншиму місці Ісус заявив: “Моя мати й брати Мої — це ті, хто слухає Боже Слово, і виконує!” (Луки, 8: 19-21).
        Звертаючись до своєї матері в житті і навіть на Голгофі, Ісус називає її “жона” (жоно!), ніби він звертається до зовсім сторонньої жінки. (Івана, 19: 26).
        Подібне відречення від рідних увійшло в практику усіх фанатиків-християн, які хочуть довести, що вони — “істинні учні Ісуса”. Цю практику відречення від рідних здійснюють усі християнські ченці і пустельники.
        В чому ж полягало те “слово боже”, яке необхідно було слухати і виконувати усім тим, хто хотів бути “матерями і братами” Ісуса? Про це довідуємося із проповіді самого Ісуса. Ось одне з них:
        “І кожен, хто за Ймення Моє кине дім, чи братів, чи сестер, або батька, чи матір, чи дітей, чи землі, — той багатократно одержить і успадкує вічне життя” (Матвія, 19: 29).
        Чи може хоч одна християнська держава внести це положення чи усі наведені заповіді Ісуса у свій Закон про сім’ю???
        Чим же завинила перед Ісусом його мати Марія, що він так привселюдно відмовився від неї? Чи не “волю” Єгови вона виконувала, виношуючи його тіло в своїй утробі і виростивши його до часу його зникнення з дому?.. Чого ще жадає Ісус від неї, щоб визнати її матір’ю понад усіх матерів? Чи може вона повинна була, продавши свою хату і все своє майно,  роздати  виручені гроші невдячним і лінивим жебракам і злидарям, а сама піти слідом за ними жебракувати і нести незрозумілого для юдейської релігійної традиції “хреста”?..
        То чому Єгова — “бог євреїв” — не натякнув їй, щоб вона покинула свій дім, землі, чоловіка Йосипа, маленького Ісусика ще тоді, коли годувала його власними грудьми?..
        Євангелісти нічого не повідомляють про стосунки Ісуса і його учнів з жінками. В євангеліях вміщені імена колишньої повії Марії Магдалини, Марії, матері Клеопа, Сусани, Соломії, Марії, матері Якова та Йосипа... Відомо лише те, що Ісус ставав на захист повій-юдейок, до яких (за християнськими легендами) всі чоловіки з оточення Ісуса ставились з презирством. Даючи повіям зрозуміти, що інші юдеї не менше грішні за них, він робив їх своїми прихильницями. Вдячні повії йдуть слідом за ним туди, куди він ішов, намагаються мити йому ноги, ніби своєму чоловікові, виливати йому на голову мирро. Після зустрічі з ним вони не стають порядними жінками, не одружуються і не розпочинають впорядковане сімейне життя, як усі нормальні жінки, а вештаються разом з Ісусом і учнями і ведуть (за євангеліями)  аскетичний спосіб життя, бо повністю відмовляються від будь-якого статевого спілкування з чоловіками.
        Чимало критично настроєних дослідників припускають, що жінки-повії, на захист яких ставав Ісус, поповнювали пізніше його духовний “гарем”, бо, інакше, як зрозуміти сьогоднішніх жінок-черниць, які називають себе “нєвєстами Христовими”... Як можна називати себе “нєвєстами” того чоловіка, з яким ніколи не будеш кохатися, і який ніколи сам не кохався з жодною жінкою під час свого земного і “небесного” життя? Навіть згідно з церковним каноном “Нехай кожен муж має дружину свою, і кожна жінка хай має свого чоловіка” (1Кор.,7:2) ані Ісус не має права на багатьох жінок, ані всі черниці не мають права бути “нєвєстами” одного Ісуса.
        Саме ці черниці донесли до нас звичай називати себе за традицію перших християн “рабами Господніми”, щоб позбавити земних рабовласників права володіти ними, а сучасні жінки-черниці називають себе “нєвєстами Христовими”, щоб ніхто із земних чоловіків не зазіхав на них.
        Зверніть увагу на те, що Ісуса і його учнів супроводжували жінки, але ніхто їх чомусь не вважає ні “ученицями” ні “апостолками”.  Сам Ісус на останню “тайну вечерю” не запросив жодної жінки і навіть свою рідну матір Марію й двох сестер.
Цікавим є і той факт, що Ісус майже усі свої повчання присвятив чоловікам. Це вже Павло, помітивши цей недолік, вигадував власні повчання і накази стосовно жінок, прикриваючись висловлюванням: “Даю пораду як той, хто одержав від Господа милість бути вірним”.
        Дивно, що всі 14 повчаннь Павла сприймаються нинішніми християнами нарівні із заповідями Ісуса Христоса, хоча Павло учнем Ісуса ніколи не був.
        Є в цих посланнях і місця, просякнуті заповідями, в яких принижується гідність жінки на релігійному рівні. Але ці заповіді не суперечать ні науці Ісуса, ані заповідям Старого заповіту. Багато християнок вже встигли до них звикнути і навіть полюбити.

ПРИНИЖЕННЯ ЖІНКИ В ХРИСТИЯНСЬКІЙ РЕЛІГІЇ.
(На основі усіх 14 послань апостола Павла)

        Отож, чоловік покривати голови не повинен, бо він образ і слава Бога, а жінка — чоловікова слава. Бо чоловік не походить від жінки, а жінка від чоловіка, не створений бо чоловік ради жінки, але жінка ради чоловіка.
        Тому жінка повинна мати на голові знака влади над нею. (1Кор.,11: 7-10).
Дружини, — коріться своїм чоловікам, як Господові,  — бо чоловік — голова дружини, як і Христос — голова Церкви. (Еф., 5: 22-23).
        Отже, нехай кожен зокрема із вас любить так свою дружину, як самого себе, а дружина нехай боїться свого чоловіка! (Еф., 5: 33).
        Жінки, — у скромнім убранні, з соромливістю та невинністю, — нехай прикрашають себе не коштовними шатами, але добрими вчинками, як то личить жінкам, що присвячуються на побожність. (1Тим., 2: 9-10).
        Коли ж вони хочуть навчитись чогось, нехай вдома питають своїх чоловіків, — непристойно бо жінці говорити в Церкві! (1Кор., 14: 35)
        Нехай жінка навчається мовчки в повній покорі. А жінці навчати я не дозволяю, ані панувати над мужем, але бути в мовчанні!
        Адам бо був створений перше, а Єва потім. І Адам не був зведений, але, зведена бувши, жінка попала в переступ. (1Тим., 2: 11-14).
        В одній із проповідей Павло, як звичайний юдей-махляр, одночасно ухитряється радити усім християнам, зокрема жінкам і незайманим дівчатам,  “одружуватися” і “залишатися незаміжніми”. Але тільки людина, наділена хистом правника, може помітити, що головна ідея цієї хитроумної проповіді головного ідеолога християнства Павла-Савла — повне відречення від подружнього та сімейного життя:

КРАЩЕ ХРИСТИЯНАМ НЕ ОДРУЖУВАТИСЯ!
(З усіх новозаповітних послань апостола Павла)

1 ... Добре було б чоловікові не дотикатися жінки.
8 Говорю ж неодруженим і вдовам: добре їм, як вони позостануться так, як і я.
7 Бо хочу, щоб усі чоловіки були, як і я (неодруженими)...
10 Нехай не розлучається дружина з своїм чоловіком!
11 А коли ж і розлучиться, хай зостається незаміжня.
15 А як хоче невіруючий розлучитися, хай розлучиться...
25 Про дівчат же не маю наказу Господнього, але даю раду як той, хто одержав від Господа милість бути вірним.
27 Ти зв’язаний з дружиною? Не шукай розв’язання. Розв’язався від дружини? Не шукай дружини.
28 А коли ти й оженишся, то не згрішив; і як дівчина заміж піде, — вона не згрішить. Та муку тілесну такі будуть мати, а мені шкода вас.
32 Я хочу, щоб ви безклопітні були. Неодружений про речі Господні клопочеться, як догодити Господові,
33 а одружений про речі життєві клопочеться, як догодити своїй дружині,
34 і він поділений. Незаміжня жінка та дівчина про речі Господні клопочеться, щоб бути святою і тілом, і духом. А заміжня про речі життєві клопочеться, як догодити чоловікові.
37 А хто в серці своїм стоїть міцно,.. і це постановив він у серці своєму — берегти свою дівчину, той робить добре.
38 Тому й той, хто віддає свою дівчину заміж, добре робить, а хто не віддає — робить краще. (1Кор., 7: 1-38).
Вдовиця правдива й самотня надію складає на Бога, та перебуває день і ніч у молитвах і благаннях. Але вдів молодих не приймай, бо вони хочуть, наперекір Христові, заміж виходити, через що мають осуд. (1Тим., 5: 5, 11-12).
Звеселися, неплідна, що не родиш! Гукай та викликуй ти, що в породіллі не мучилась! (Гал., 4: 27).

        Все, що проповідував Павло, власне, не суперечило науці Ісуса Христоса. Швидше, Павло пом’якшував ті заповіді, які у свій час Ісус проповідував юдеям. Науку абсолютного аскетизму — науку повного відречення від спілкування з представниками жіночої статі — Ісус проповідував не лише дванадцятьом учням-юдеям, а й усім, хто його слухав, зокрема — чоловікам:
        “А Я вам кажу, що кожен, хто на жінку подивиться із пожадливістю, той уже вчинив — із нею перелюб у серці своїм. Коли праве око твоє спокушає тебе, — його вибери, і кинь від себе.” (Матвія, 5: 28-29).
        Ісус забороняє людям одружуватися вдруге:
        “Хто дружину відпустить свою (розлучиться), та й одружиться з іншою, той чинить перелюб із нею. І коли дружина покине свого чоловіка, і вийде заміж за іншого, то чинить перелюб вона” (Марка, 10: 11-12).
        Ісус також забороняє чоловікам одружуватися з розлученими жінками: “Хто з одружиться з розведеною, той чинить перелюб.” (Матвія, 19: 9).
        Часто Ісус прикривається словами:  “Що Бог спарував, — людина нехай не розлучає!” (Марка, 10: 9). Але нехай не тішаться ті християни, які є прихильниками лише одного одруження “до самої смерті”, або парного шлюбу, бо Ісус, як про нормальне, говорив про одруження одного чоловіка з багатьма жінками. Про яке одноженство може йти мова, коли сам Ісус в притчі “Про мудрих і нерозумних дів” розповідав про десятьох невісток для одного молодого: “Тоді Царство небесне буде подібне до десяти дів, що побрали каганці свої, та й пішли зустрічати молодого” (Матвія, 25: 1). В цій притчі Ісус розповів про те, що п’ятеро “мудрих” невісток, крім каганців, взяли ще й оливи для каганців. Куди вони пішли за цим молодим? і, чому вони за ним пішли? і,  де вони його так довго чекали?, бо “коли забарився молодий, то всі задрімали й поснули” (Матвія, 25: 5), - на ці питання не зможуть відповісти навіть знавці юдознавства. Але з подальшого змісту дізнаємося, що п’ятьом невісткам не вистачило “палива”, “і як вони пішли купувати (оливу), то прибув молодий; і готові пішли справили весілля з ним...” (Матвія, 25: 10).
        Можна довго сперечатися про “потаємний” зміст цієї прозорої і примітивної притчі. Можна також довго виясняти, що Ісус приховав під “каганцями” та під “оливою”-пальним, але ніхто не заперечить , що в цій притчі таки йдеться про одруження одного чоловіка з п’ятьма жінками. І, розповідаючи про таке одруження, Ісус цим самий визнав нормальним східний весільний обряд з багатьма жінками.
Коли один з книжників запитав Ісуса: кому за дружину на тому світі буде та жінка, у якої в земному житті було сім чоловіків,“Ісус же промовив: “Женяться і заміж виходять сини цього віку. А ті, що будуть достойні того віку й воскресіння з мертвих, — не будуть ні женитись, ні заміж виходити”.  (Луки, 20: 34-35).
        “Учні говорять Ісусу: “Коли справа така чоловіка із дружиною, то не добре одружуватись”. А Ісус їм відказав: “Це слово (заповідь) вміщають не всі, але ті, кому дано (спастися). Бо бувають скопці, що з утроби ще материнської народилися так (не можуть народжувати); є й скопці, що їх люди оскопили (кастрували), і є скопці, що самі оскопили себе ради Царства Небесного. Хто може вмістити, — нехай вмістить”. (Матвія, 19. 10-12).
        Отже, там, де питання одруження чи заміжжя а, тим більше, статевого життя жінок з чоловіками не ставиться взагалі, там і зникає питання продовження роду. Зрозуміло, що народ, який щиро і чесно сповідуватиме це Ісусове “християнство” дуже швидко припинить своє існування.
        І щоб нарешті остаточно розвіяти сподівання християнок на “божу милість” під час “страшного суду” і  довести жінкам, які ще й досі сповідують таке жононенависницьке християнство, що їм для спасіння не залишено навіть найменшого шансу, розглянемо останні сторінки християнської Біблії — Об’явлення Івана Богослова.
        Кожному грамотному християнину відомо, що під час “страшного суду” спасуться лише 144 тисячі євреїв чоловічої статі. Описуючи початок “страшного суду”, Богослов розповідає про п’ятьох анголів: чотири — утримували чотири вітри, а п’ятий ангол, який “мав печатку Бога Живого”, звернувся до них:
        “Не шкодьте ані землі, ані морю, ані дереву, аж поки ми покладемо печатки рабам Бога нашого на їхніх чолах!” І почув я (Іван) число попечатаних: сто сорок чотири тисячі попечатаних від усіх племен ізраїлевих синів” (Об., 7: 1-4).
        Головною умовою спасіння 144 тисячі чоловіків є повна відмова від спілкування із жінками. “І ніхто не міг навчитися пісні, окрім цих 144 тисяч, викуплених від землі. Це ті, хто не осквернився з жінками, бо чисті вони” (в євангелії рос. мовою — “ибо девственники они”) (Об., 14: 3-4).
        Отже бачимо, що в число 144 тисячі не ввійшло жодної жінки. До того ж, жінки віднесені до осіб, з якими можна осквернитися. Як можна спокійно сприймати таку релігію, що так жорстоко ненавидить жінку! Адже саме жінці мусимо завдячувати за продовження людського життя на Землі! І таке негативне ставлення до жінки спостерігаємо протягом всього Нового Заповіту.
        Апостол Павло категорично обмежує права жінок-християнок, забороняючи їм повчати чоловіка і навіть говорити в церкві. І пояснює це тим, що жінка — це слуга Сатани, яка походить від грішної Єви, що подала Адамові в Раю плід із забороненого дерева.
        Звинувачення жінки в “сатанізмі” призвело до того, що жінка-християнка почала всіляко “лізти із шкіри”, щоб довести, що вона вже виправилася і перегнала чоловіків за рівнем духовності. Тому бачимо церкви, набиті жінками. Але доки буде існувати біблійне християнство, доти жінка буде відчувати на собі надуману “провину” Єви. Байдуже, що, по-суті, ніякої провини не було, але біблійне християнство завжди буде до жінок невблаганне. Чимало проповідників говорять, що Ісус своєю смертю “списав” усі попередні людські гріхи. Але з послань Павла довідуємося, що жінкам “гріх Єви” не був прощений навіть після смерті Ісуса, бо Павло продовжує звинувачувати жінку в цьому гріху.
        Жінка проклята в християнстві не лише через гріх Єви, а  й за те, що здатна спокусити чоловіка своїм тілом без допомоги забороненого плоду. Статеве життя і статеве виховання були віднесені християнськими ідеологами до антибожої діяльності і до гріха тому, що під час перебування Адама і Єви в Еденському саду вони жодного разу там не жили статевим життям. Боротьба християнської церкви з цим “гріхом” призвела до того, що постала величезна кількість жіночих і чоловічих монастирів, де чимало гарних представників українського народу перетворено в “живих трупів”. Бо ніколи вже черниця не зможе виконати головного Божого призначення жінки на Землі — не народить ніколи дитя і не пригорне його до материнських грудей.
В народі існує казка про Страховисько, якому  люди кожного року віддавали найкрасивішу дівчину поселення. Люди з часом так звикли до цього, що й перестали боротися з тим Страховиськом за своїх красунь. Важко сказати, чи було в минулому таке. Та нині роль цього “страховиська” виконуть християнські монастирі, які забирають з народу вже і  дівчат, і парубків...
        Дивно, як можуть в одній іконі “богоматері”  вживатися дві протилежні релігійні ідеології: і материнство, і “непорочність” одночасно.
        Але коли з’ясовуєш, що монастирське життя є найкращим способом сповідувати християнство, то розумієш, що ікона юдейки Марії — це портрет єдиної і останньої жінки, яка через християнство потрапила на “небо” лише за те, що була матір’ю...
Чимало дослідників місцевого християнства вважають, що повага до Марії — матері Ісуса Христоса —  постала лише тому, що в попередній релігії українського народу було в традиції шанобливе, поважне ставлення до жіночого начала. І Земля як жіноче начало і Сонце як Сонячна панна, і Вода як Богиня Дана, і Доля, і Мокоша як покровителька жіноцтва виробили в народі особливе ставлення до Богині-Жінки.
І коли нашому народу було силою насаджене християнство, то місце язичницьких Богинь заступили “мати божа” і низка різних християнських  мучениць і угодниць: св. Параскева П’ятниця, св. Варвара, св. Катерина та інші. І так було в усіх тих народах, які мали потребу узгодити своє позитивне ставлення до жінки з негативним християнським.
        Коли серед різних народів почало поширюватися християнство — тоталітарна релігія чоловіків-юдеїв, — то на догоду жінкам на “небо” були зараховані й “святі жінки”, функції яких в “царстві небесному” чітко не означені.Тому нині так часто в церквах можна почути, як жінки-християнки моляться до “матері божої” Марії частіше, ніж до самого Ісуса Христоса і до Єгови. І чомусь забувають, що вона не “богиня”.
Нині в Англії вже шириться фемінізований рух християнок, які запевнять, що поширене твердження: Бог-Отець — чоловічої статі, сприймають як результат чоловічого шовінізму. А Бог (чи, швидше, Богиня-Мати) — насправді жіночої статі. Ті, хто намагаються примирити ці протилежні світоглядні твердження, радять перевидати християнську Біблію, в якій пропонують “бога” Старого Заповіту означати середнім роду, щоб не ображати ні жінок, ні чоловіків.
        Необхідно нагадати, що феміністичний рух жінок в багатьох християнських країнах постав як протест жінок-християнок проти антижіночої біблійної політики, яку проводили чоловіки-християни, посилаючись на заповіді Нового Заповіту:
“Коли ж вони хочуть навчитись чогось, нехай вдома питають своїх чоловіків, — непристойно бо жінці говорити в Церкві!” (1Кор., 14: 35).
        “Нехай жінка навчається мовчки в повній покорі. А жінці навчати я не дозволяю, ані панувати над мужем, але бути в мовчанні!” (1Тим., 2: 11-12)
        Християни-чоловіки, знайомі з цими заповідями, вважали, що жінка не має душі і позбавили жінок-християнок навіть права голосу під час виборів. Право вибирати і бути обраними в державні органи своїх держав належало тільки чоловікам...
        Вершиною феміністичного руху у релігійному житті християн можна без застережень вважати ідеологію християнської течії “Біле Братство”, в якому, наперекір усталеній двотисячолітній традиції, “богом” оголошено жінку — Марію-Деві-Христос (Марину Цвігун), колишню комсомолку.
        “Бог — це Сутність двостатева. В чоловічій подобі Він вже приходив до людей, — доводив сучасний “апостол Яков” із Білого Братства. — Не може він два рази приходити лише в чоловічій подобі, а мусив прийти ще в жіночій подобі, бо і жінка створена за образом чоловіка, а чоловік — за образом Бога. А вже тоді після другого пришестя Бога-Жінки буде “страшний суд”...
        Цікаво те, що саме образ “божої матері” став визначальним у формуванні постаті “необогині” Марії-Деві-Христос. І молодь, вихована на християнських догмах, без застережень визнала її “богом”.
        Питання, якої статі єдиний і всемогутній, не має однозначної відповіді. Це питання поставало протягом усієї писаної і переказаної історії людства.
        Дехто з дослідників вважає, що первиннішими релігіями були ті релігії, в яких Верховним Володарем всіх Богів є Богиня-Мати. Цю добу прийнято вважати “епохою матріархату”. Але з часом Головним Богом почали вважати Бога-Отця, і жіночі божественні постаті почали відходити на другий план. В історичній науці цю добу принято називати “епохою патріархату”. Чимало істориків вважають, що ця доба продовжується ще й нині. В цю добу утворюється переважна більшість релігій, в яких Бог чоловічої статі займає найвище місце. Але жінки навіть в жононенависницьких релігіях продовжують поклонятися Богиням — покровителькам жінок.
        Нині українці повертають свої давні релігійні знання, звичаї і свята, свою філософію і Віру Давніх своїх Предків у Богів і Богинь, а з ними — і повагу і шану до Жінки-Богині , Жінки-Матері, Жінки-Прародительки. Бо й досі в українському народі пам’ятають, що від Єднання Матері-Землі і Батька-Неба постало в світі Життя.