Галина ЛОЗКО
БОГИНЯ ДАНА

        Таїнство народження і життя, тобто божественного одухотворення людини, з давніх давен хвилювало людство своєю загадковістю.
        Український космогонічний міф доніс до нас відлуння сивої давнини: Зоря на світанку відмикає золотим ключем небесні ворота і запрошує Сонце. Сонце, побачивши красуню Зорю, поспішає за нею навздогін, а Зоря стає криницею. З Неба падає “свята роса”, яка запліднює Землю. Бджоли п’ють росу з квіток і приносять мед, народжується життя.
        Міфологічний зв’язок Зорі з божественною росою простежується і нині у вшануванні криниці, прикрашанні її зображенням святої П’ятниці, квітами, рушниками. Велесова Книга зберегла для нас молитву до Богині Зорі:

Зоря красна!
Іди до нас,
Як жона благая,
І молоко дай нам
У нашу силу
І кріпость двожилу.
Ти бо Зориня,
Сонцю вістяща,
Що вже бо Віз
І воли єсть там
І ждуть його
На Молочній Стежці,
Що Зоря пролила,
Прозвана Матір’ю.

        Богинею плодючості, кохання і шлюбу у праслов’ян була Прія, яка з’явилася на Наддніпрянщині й перейшла до інших сусідніх народів: німецька Фрія, ісландська Фрея, грецька Афродіта, яка завжди зображалася із золотим веретеном у руках. Днем Прії була п’ятниця. Згодом переслідування язичницької віри змусило жінок називати свою Богиню-покровительку днем її свята - П’ятницею. Грецьке ім’я Параскева означає “п’ятниця”, що має ще дохристиянське походження. На українському грунті це Парася - Пріся - Прія.
        Богиня П’ятниця у слов’ян уявлялася жінкою з довгими золотими косами , яка крутить колесо прядки. Це зближає її також з Богинею Долі, яка пряде нитку життя.
       На честь П’ятниці в Україні до недавнього часу жінки здійснювали такий обряд: водили вулицями простоволосу жінку, яку називали П’ятницею і віддавали їй всякі почесті. У п’ятницю заборонялося шити, прясти, рубати дрова, здіймати пил, прати - щоб не запорошити Око Святого Сонечка, не завдавати йому шкоди забрудненою пранням водою.
        Давнє Жертвопринесення Богині П’ятниці збереглося і нині у вигляді різних осінніх плодів, стрічок, хусток, ниток (символів нитки життя), які кладуть(чіпляють) вже до ікон Параскеви (П’ятниці).Народ вірить у те, що від П’ятниці залежить родючість Матінки-Землі; їй моляться, щоб уберегла від засухи або зливи чи бурі. У давнину Волхвині-відунки здійснювали таємничі нічні обряди на нивах перед початком жнив, щоб свята П’ятниця дала щасливо жнивувати й зібрати врожай без втрат.
        П’ятниця, Богиня кохання і шлюбу, вкриває голову дівчини шлюбним покровом. Це уявлялося аналогією до космічного шлюбу Неба і Землі. У Велесовій Книзі є згадка про обряд моління дощу: “І се повінчаємо Небо і Землю і правимо весілля їм, де чоловік є Сварог і навпроти нього - жона його. І се свято мали робити, як для мужа і жони, і ми - діти їхні” (дощечка 30). Метафора небесного покривала стосується хмар, які закривають сонячне проміння, що також уявлялося як золоті нитки. Коли Сонце закривалось дощовими хмарами, про нього казали як про дівчину, яка вкрилася фатою-покривалом, що означає для дівчини заміжжя. Покрова втілює образ давньої Богині родючості, яка, звичайно, має язичницьке походження. Сніг, що покриває Землю восени й взимку, власне і є формою Води, яка навесні напуває Матінку-Землю родючою силою.
        Хмари також уявлялися як небесні покрови і ототожнювалися з тканинами з легкої пряжі, що ніби підіймаються з землі парою чи туманом. Старослов’янське слово облака дало похідне дієслово облачитися, тобто вдягнутися, покрити полотном. Звідси - зв’язок слов’янських “облачних дів” з прядінням і тканням. Богиня Долі також пряде нитку життя.
        Богиня Дана (пізніше Мокоша, П’ятниця), за легендами, подарувала першій жінці першу прядку. Вона ж вважалася покровителькою весняних злив, яка напуває землю росою і дощем, дає врожай льону й конопель, що служить матеріалом для прядіння й ткання. Крутити веретеном в уявленні наших прабабусь було також подібним вертінню дерев’яного кілка при добуванні Живого Вогню, що походить з давнього космогонічного міфа. Удари блискавки через хмари-облаки уявлялися як уколи голкою по тканині. Тому в міфології слов’ян виробилося уявлення про космогонічну пару Богів - Перуна і Мокошу (Дану) - Вогонь і Воду як першооснови Буття. В цій парі простежується одвічна протилежність чоловічого і жіночого, парного (четвер - день Перуна) і непарного (п’ятниця - день Дани, Мокоші). Близькість грозової зливи до прядіння ниток наші Предки бачили в потоках дощової води, які снуються з хмари, неначе нитки з куделі. За давньослов’янською космогонічною легендою, Лада - Богиня гармонії в природі - є матір’ю двох близнят: Лелі (втіленої Води) і Полеля (втіленого Світла), тобто двох першопочатків Життя. В Ладі органічно поєднані культи Вогню і Води, як гармонії єдності й боротьби протилежностей.
        Найдавніші уявлення про Богиню-Громовицю були перенесені слов’янами на Дану-Воду, а пізніше на П’ятницю, яку вшановують навесні (кінець квітня) і восени (кінець жовтня), звичайно ж, у п’ятницю (без прив’язки до конкретної дати, як це є в християнстві - 28 жовтня чи 10 липня).
        Лада, Дана, Рожаниця, Доля, Мокоша, Берегиня, П’ятниця, Покрова - всі ці образи давньої предківської релігії українців походять з одного праджерела - Богині-Матері - заступниці роду, материнства, плодючості, добробуту. Вони вчать нас, жінок, замислюватися над вічністю буття, усвідомлювати себе частинкою космічного океану і розуміти, що всі ми підлягаємо його законам, його ритмам. Чи є якась раціональність у дотриманні сучасними жінками п’ятницьких звичаїв? Ми вже не прядемо і далеко не кожна жінка знає, як виглядає таке сакральне для наших Предкинь знаряддя, як веретено, але чи завжди виконуємо заборони щодо шиття, прибиpання й прання в п’ятницю?
        Нині вчені встановили унікальну властивість Води, про яку, безперечно, знали наші Предки, - Вода переносить інформацію.
        Отже, її можна освятити молитвою, бо вона сприймає вібрації голосу і “запам’ятовує”, її можна замовляти на лікування різних недуг... Кругообіг води в природі, наявність води в людському організмі, рослинах і тваринах - все це далеко не другорядні речі. І, якщо за найдавнішими звичаями слов’яни шанували Воду саме в п’ятницю, то, мабуть вони знали той священний космогонічний міф про творення Живої Води - Дани, який був даний народам у спадщину як предківський заповіт.


1. Афанасьев А. Поэтические воззрения славян на природу. - В З Т.- М., 1994.
2. Велесова Книга. - Індоєвропа.- К., 1995. - Кн. 1-4.
3. Знойко О. П. Міфи Київської землі та події стародавні. - К., 1989.
4. Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні. - Вінніпег, Торонто, 1963. - Т.5.
5. Костомаров Н. Славянская мифология. - К., 1847.
6. Мифы народов мира. - М., 1991. - Т.2.
7. Нечуй-Левицький І. Світогляд українського народу. - К., 1992.
8. Потебня А. О мифическом значення некоторых обрядов и поверий. - М., 1865.
9. Срезневский И. О языческом богослужении древних славян. - СПб, 1848.