Перепоховання праху Володимира Шаяна
Лариса Мурович

ЛИЦАР ОРДЕНУ БОГА СОНЦЯ

        Професор Володимир Шаян був дуже колоритною індивідуальністю: санскритолог, філософ, поет, автор наукових і багатьох публіцистичних розвідок.
       Народився він у Львові 2-го серпня, 1908 року, а помер в Лондоні, Англія, 15 липня 1974-го року від серцевої недуги.
        Серцева недуга, як він сам писав, почалася в нього в 1974-му році. Батько його був підстаршиною австрійської армії, а в часі польської окупації Галичини — залізничним службовцем. Мати походила із старинного селянського роду в селі Добростани.
        Володимир Шаян здав 1927 року з відзначенням Гімназійну матуру класичного типу у Львові. Після того закінчив у Львівському університеті дуже широкий засяг студій: філософія, санскритська філологія, європейські мови й література. Його учителем на курсах санскритології був професор Степан Стасяк. Датою свого духовного прозріння професор. Володимир Шаян уважав 1934-й рік, коли перебував у Карпатах на горі Грехіт у товаристві гуцульських легінів. Тоді він відчув глибинний зміст фольклору і рішив відродити, староукраїнську віру в Лицарськім Ордені.
Довгі роки він працював у Лондоні Директором Бібліотеки ім. Т. Шевченка при Союзі Українців Британії на Лінден Гардес і займав різні становища в Управі СУБ. Це був дуже активний період в його житті: численні доповіді в Англії і на міжнародних з’їздах ПЕН (Поетів, Есеїстів, Новелістів) в обороні ув’язнених членів Руху Спротиву на Україні (найбільше Валентина Мороза), друкувався в еміграційній пресі, був членом європейської УВАН (Української Вільної Академії Наук) і її Президентом, Головою Орієнталістів і Спілки Вільних Журналістів, заступником Голови Британської Ліги Свободи і ПЕН.
        Одначе, головною ціллю життя професора В. Шаяна таки був Орден. З його “Листів до Друзів”, які він розсилав від 1968-1974 років можна довідатись, що 5 листопада 1943 року він зорганізував свій перший “Орден Лицарів Бога-Сонця” у Львові, який був релігійно-політичною формацією. Усі члени склали йому лицарську присягу. Тим лицарям, що не бажали евакуюватись в Західну Європу, він дав наказ стати в ряди УПА (Української Повстанської Армії). Студіюючи літописи УПА, авторка цієї передмови несподівано знайшла в 8-му томі на ст. 173-й такий розділ: “Повстанська група ім. Перуна між селами Грабине і Підзвіринець, Комарнянського району, відбила 4-9 1944 р. 7 арештованих із села Повергів. Із 57 погромників-конвоїрів убито 45 та одного полонено”.
        Як дуже професор Володимир Шаян радів би, коли б дочекався прочитати той розділ у 8 томі “Літопису УПА!” Він напевно сказав би: “Це були мої справжні й найкращі Лицарі!”.
        Ми віримо також, що в тій групі воювали його Лицарі, бо хто ж інший назвав би свій Відділ ім. Перуна?! Дуже можливо, що на еміграції хтось поміж нашими дорогими Упістами міг би доповнити цю інформацію.
        В Аугсбурзі, Німеччина, професор В. Шаян зорганізував другу фалангу Ордену Лицарів Бога-Сонця, якого заприсяжені члени під час розселення з таборів Д. П. (дісплейст персоно) роз’їхались в різні заморські країни і той Орден чомусь перестав активізуватись.
        Мимо того, професор Володимир Шаян від 1971 року не раз закликав тих лицарів до повороту. Коли ж ніхто не вернувся, він написав тоді в “Листі до Друзів”, що “примушений бути одним вояком на полі бою”. Майже рівночасно надіслав нам дивну в телеграфічному стилі вістку, що “постала склока і я прошу Вас не встрявати до неї, бо там нема моїх друзів”.
        Через пару років він знову написав ось таке:
        “Як то добре, що Ви не встрявали у ту склоку!”
        Можливо, що така вістка без конкретних даних означала видні тільки його духовному зорові “простори боротьби”.
        Професор В. Шаян був містиком і треба ще підкреслити, що він гостро осуджував нелицарські засоби в боротьбі, — як наклепи, очорнювання і т. п. .
        Але тому, що він тоді часто згадував про поганий стан його здоров’я і сильно підвищений тиск крові, ми усі дуже журилися і щиро бажали помогти йому без встрявання в невідомі справи.
        І так з моєї, поета Левка Ромена й інж. Нестора Роговського ініціативи, журнал “Світання” виріс 1972 року в ІНСТИТУТ ім. Володимира ШАЯНА, який ми офіційно зареєстрували в Канаді.
        Це, мабуть, був перший Інститут в українській історії заснований в часи життя визначної індивідуальності.
        Під фірмою Інституту й складками 28 членів-засновників, якими були також письменник Микола Понеділок і меценат Теодор Гуменюк, вийшло декілька творів професора Володимира Шаяна, поміж ними “Лицар Святої Борні — Григорій Сковорода”.
        Великою радістю для професора був Інститут і те, що 1972 року приєднались до нього група українців з молодшої генерації, до. якої належав і його однодумець інж. Вишата Святославич (псевдонім).
        Професор дуже його полюбив, назвав своїм духовним сином і навіть назначив Вишату своїм наслідником в разі якогось непередбачуваного випадку в майбутньому. Інж. Вишата Святославич написав чимало дослідницьких праць на теми праісторії й Віри Наших Предків, але на жаль він передчасно помер 7 травня 1981 року.
        Майбутніх дослідників творів професора В. Шаяна відсилаємо до його праці “Джерело сили української культури” передрукованої в цьому збірнику, де він на кінцевих сторінках подав їхні назви.
        Тільки одну працю п. 3. “Володар Богів і Всесвіту — віровизнавча студія про Перуна — Індру” не знайдено в архівах. Професор декілька разів згадував у “Листах до Друзів”, що ця праця пишеться...
        Дуже можливо, що він не встиг її написати, або слово “пишеться” треба було розуміти, що він “писав” її містичними засобами в одній із своїх реінкарнацій, в які дуже вірив. Ця діяльність належить до сфери Знання Таємного.
        На еміграції професор Р. В. Кухар (письменник Р. Володимир), що був співредактором журналу “Світання”, висловився про Покійника у “Визвольнім Шляху” в Лондоні за липень-серпень 1975 р. у статті п. з. “Літературні постаті в тіні еміграційних буднів” на сторінках 839-840:
        ...Творчість В. Шаяна замітна своїм ідеологічно-національним філософсько-поглибленим змістом. Самобутній стиль його творів (поетичних і прозових) відзначається міцним індивідуалістичним тоном, високою духовно-інтелектуальною напругою, національною символікою й пафосом, метафоричністю, поетичною гіперболічністю та історіософованою бароковою орнаментикою. В них думка й ідея переважають ліричну настроєвість вислову. Він завжди послідовний поет-ідеолог (рівною мірою й у прозовій ділянці) в своїй змістовно-зосередженій творчості, присвяченій головно засновкам української національної духовості аж у праісторії,
        ...В. Шаян (Володимир) був своєрідним практиком і теоретиком українського націоналізму, а в своїй філософській концепції послідовником Сковороди. З ділянок дослідження та інтерпретації української міфології і стародавньої бувальщини він залишив вартісні праці позначені містицизмом своєрідної, самобутньої індивідуальності.

Ось типова Шаянове “Вірую”:
Новий Орденський Міт, —
Нового Світу Сонце,—
На вежах блакитного простору
Нехай над світом світить
Лицарський щит золотий,—
Прибий, на небесах прибий
У просторі
Сонце нове,
Що ти його сотвориш!
(Уривок з “Балади про Сонце”).

...ВІЧНА ЙОМУ СЛАВА!