ПЕРУНУВАННЯ — 2001
20-27 липня Перунів тиждень

     Найважливішою умовою процвітання людини в Яві (земному житті) є збереження звичаїв і традицій Предків, які вже розчинилися в Наві (потойбіччі) і злилися з Богами в Праві (Всесвіті). Дотримуючись Рідної Віри, людина допомагає своїм Богам ладувати національний простір і підтримувати космічний, державний і родинний порядок.
        Українське національне Богорозуміння відрізняється від світових (інтернаціональних) релігійних вчень. Божественна багатопроявність у різних стихіях і сферах життя отримала різні імена-назви, серед них Сварог, Дажбог, Перун, Велес, Лада та інші.
        Перун пов’язаний з громом та блискавкою. Наші Предки вважали, що Перун б’є мечем блискавки ворогів Сварги, тобто найвищого Неба (Cварога). Ллється дощ — Даждь Божий, як знак любові Сварога до матінки-Землі. Матінка-Земля народжує дерево життя Дажбожих онуків.
         Проте Перун — це не сам грім та блискавка. Поняття Перуна — це принцип божественного прояву в громі та блискавці, це енергія очищення. Блискавка — це фізичне місце, де проявилася сила Перуна, так само, як Сонце — місце, де проявляється сила Дажбога (тепло, необхідне для дозрівання плодів). Тут Божественний закон (принцип) вищий від самого божества. Отже, наші праукраїнські Боги - це не стільки природні явища, скільки те, що стоїть за ними — тобто світ Прав, закон, який правує Всесвітом. За силами природи бачимо волю Богів у дії. Бог є причина, а явище — наслідок.
         Перун, проявлений у блискавці, дає рухливість, активність і життєву енергію всім істотам. За Велесовою Книгою, Перун — Бог Прі (боротьби), Бог воїнської доблесті і слави,захисник  і покровитель чоловіка-воїна. Це він кує непереможний меч русичам у своїй небесній кузні, куди був узятий отець Ор — прабатько українців.
        Перуна вшановують в Боголіссях (священних Гаях), де ростуть священні дуби (Перунові дерева). Перед найстарішим і найвеличнішим дубом стояв жертовник з каменю — вівтар, на якому палало невгасиме полум’я. Особливий Волхв — служитель культу Перуна — постійно вартував біля ватри. І вдень, і вночі сюди міг прийти державний муж, воїн-дружинник чи будь-який інший віруючий, щоб помолитися, скласти жертву, попросити благословення у Волхва, освятити зброю.
         У липні, в час найбільшої активності сили Перуна, відбувалося Перунування - славлення Перуна, воїнські братчини (священні ритуальні бенкети), поминання воїнів-побратимів, що “відійшли до Лук Сварожих” — загинули на полі бою. В основі цих обрядів — поняття священного героїзму, про який писав Володимир Шаян, досліджуючи Велесову Книгу: “Грудка Землі, зрошена живою ще кров’ю Героя,- це його перепустка до Неба. Цю “перепустку” не можна купити на “відпусти”, як у середньовіччі. Його ціна — це кров, пролита за Батьківщину... Орден Перуна існує вічно у Сварозі... Бо ж пам’ятаємо, що поранені козаки затулювали рану грудкою Cвятої Землі... Вона затримувала кров... або цю грудку землі забирав козак з собою до Небес”.
        Велесова Книга зберегла для нас вчення Рідної Віри надзвичайної сили — культ Землі, культ Живої Води, культ Вогню-Сварожича, таїнство Священної Жертви, таїнство Смерті і Безсмертя. Тут, поруч з Перуном, стрічаємо й Перуницю — жіночу постать Божественної потуги (пор.: “молонья” блискавиця) наших Предків:

А тому, що впав у полі,
Перуниця дає Води Живої напитися,
А напившися її, він їде до Сварозі
На білому Коні.
І там стрічає його Перунько
І веде до блаженних своїх чертогів.
А там перебуде він час,
І отримає нове тіло.
І так має жити і радуватися сьогодні
І до вічних віків,
Творячи за нас молитви.

       Громада українських язичників “Православ’я” відроджує ці прадавні свята. 20 липня в діброві збиралися рідновіри, щоб ушанувати Перуна. Вінками з дубового листя жінки та дівчата віншували чоловіків і парубків, співаючи славу Перунові. Палав Священний Вогонь, через який перестрибували, освячуючись, Перунові сини, лунала урочисто молитва зі священної Книги Велеса, переходив з рук у руки ритуальний ріг зі священним напоєм, співали Славу Рідним Богам — все це Священна Братчина... Світив Місяць, сяяли Зорі — Чумацький Шлях, Небеса Сварога...

Волхвиня Зореслава