Микола Скрипник. Фото 1922
ПОШУК ВЕЛЕСОВОЇ КНИГИ

        Про Миколу Скрипника в Україні відомо небагато. Рідновіри, а також ті, хто цікавиться нашою старовиною, знають його як невтомного видавця текстів Велесової Книги за кордоном, 7-ми томне видання якого і досі є бібліографічною рідкістю. Справді, Микола Скрипник доклав багато праці й ентузіазму в пошуках “манускриптів”, неодноразово здійснюючи далекі, іноді навіть заморські подорожі з метою знайти той первісний текст, що був переписаний рукою Ю. Миролюбова. Ті, хто вже мав змогу познайомитися з його виданням, відзначили його численні спроби не тільки правдиво відобразити текст тієї копії, що була в нього в роботі, але й вказати імовірні помилки прочитання. З прикрістю, але правдиво повідомляє дослідник про ті недоречності, а часом і свідоме шкідництво (“редакцію”) А. Кура в його виданні Велесової Книги в журналі “Жар-птица”:

        В дощечці 6-Б, яку я знайшов в архіві Миролюбова, було кілька речень, яких у тексті “Жар Птиці” цілковито бракувало... Вкладаю цей відмінний від першої редакції текст у цей лист. Іноді нападає на мене просто розпука... Як боротися проти цих всіх безглуздих і несподіваних труднощів?? Писати про це в пресу — не помістять, бо це деталі, нецікаві читачам... Мовчати, теж гріх! Так страшенно бракує авторитетної інстанції, яка поклала б кінець цьому безприкладному хаосові і розгардіяшу!...

        На жаль, московські дослідники, а за ними й українці кинулися перекладати ВК за зіпсованими А. Куром текстами. Про це писав і проф. Володимир Шаян у листі до М. Скрипника 8 лютого 1974 р.: “Дивним дивом українські учені замість кинутися з ентузіазмом на досліди найстаршого пам’ятника, або не вміють, або бояться цих дослідів: “Хай німець скаже!”. Для англійців [ВК] теж не існує, адже текст, як він був, хаотично, виданий у “Жар-птиці”, так жалюгідний, що ніяк не заохочує до довших і трудних студій. Що лиш Ваше видання можна показати бібліотеці чи науковим семінарам. Отже, перед нами піонерська праця. Із нікчемними шахраями треба немилосердно боротися”... “Як же в таких умовинах і ввиду дальшого заплутування справи тексту вимагати від учених, щоб вони серйозно трактували питання дощечок. Що їм робити із невідомого походження і джерела дощечки 38-Г, яка не існує...?”.
       На жаль, спритні видавці поспішають “приголомшити світ” недосконалими публікаціями. Так, московський казкар А. Асов (Бус Крєсєнь, Алєксандр Барашков) свідомо попсував тексти дощок, взявши за основу публікації А. Кура і перемішавши їх на власний смак, як вінегрет. Подібні спроби є вже й в Україні, коли автори змішують докупи уривки з різних дощок, видаючи це за “наукову реконструкцію”. Ще гірше вчинили російські “вєдісти” В. Данілов та І. Мочалова, підлаштувавши свій “пєрєвод” під власні “крішнаітско-хрістіанскіє” ідеї. Християнський світогляд В. Качура також не дозволив йому зробити точного перекладу ВК на англійську мову (книга вийшла в 1973 р. у США).
       А що ж наука? Наука й досі мовчить. Через відсутність доброго видання в Україні школярі й студенти вивчають ВК за поетичними переспівами, яких в Україні вже є два (М. Карпенка й М. Костенка). І хоча поетичні переспіви загалом є доброю справою, однак також не дають змоги науково вивчати тексти. Літератури для вчителів також немає 1.
       Микола Скрипник помер у Голандії 22 серпня 1989 року. “Сварог” друкує на своїх сторінках деякі листи М. Скрипника, що стосуються його праці над ВК, та знайомить читачів з фотографіями М. Скрипника, вміщеними в його поетичному збірнику “Встань із могили, Бояне!”. Редакція має на меті привернути увагу українських вчених та державних інституцій до пошуку автентичного джерела Велесової Книги.

Публікацію підготувала Галина ЛОЗКО
(Публікується вперше)

Микола Скрипник з дружиною. Фото 1966Листування Миколи Скрипника

М. Скрипник, 7.ІІІ.1974. Гаґа.

До Вельмишановного Пана Професора В. Шаяна.

       Вельмиповажний Пане Професоре!
       Я Вам надзвичайно вдячний за Вашого докладного й багатого змістом листа, в якім Ви вияснюєте численні питання, про які мені досі було мало відомо...Це дає мені можливість ліпше орієнтуватися в наших особливих відносинах у науковому світі на еміґрації та виробити погляд на певних осіб, з якими мені довелося мати діло в зв’язку з “Велес Книгою”.
       Від пана редактора М. Шкавритка я ще нічого не чув про дощечку числом 38-Г. Почекаю ще пару тижнів, а коли не буде жодної реакції з його боку, то напишу йому ще раз. Я теж припускаю, що зміст цієї неіснуючої дощечки походить від Орлигори 2, бо він дуже подібний до тих “проповідей”, якими “апостол Рідної Віри” ущасливлює своїх неофітів. До речі, в(ельми) ш(ановний) п. Роговський поінформував мене, що Орлигора заборонив своїм прихильникам читати Велес Книгу, бо вона проповідує “поганське многобожжя”, яке зусиллями Орлигори перетворено тепер на “правдивий монотеїзм”.
       Отримав сьогодні англійський переклад текстів Велес Книги Віктора Качура. Треба було б тільки радіти цій публікації, коли б в ній не було так багато тих помилок і неточностей, які, на жаль, наша “молода ґенерація” ледве чи усвідомлює собі, та в своїм молодечім запалі як найшвидше хоче проголосити цілому світові сенсаційні відкриття Велес Книги ... Покійний Андрій Кирпич, після того, як ми дістали до розпорядження нові документи, в яких були значні різниці в редакції, щиро признав, що він сам наробив багато помилок, не узгоджуючи тих часто-густо друкарських помилок, які вкралися в текстах “Жар-Птиці”. Наведу, як приклад, текст дощечки 7-Б, 18, де стоїть слово “ДЬТОІ” в редакції “Жар Птиці”. В ориґінальнім тексті Ю. Миролюбова я знайшов не “ДЬТОІ”, а “ЛЬТОІ”. Це одно слово цілковито зміняє смисл кількох фраз тексту. Тому переклад покійного А. Кирпича: “І тяжча поразка буде на нас, а ми потім тисяч п’ятсот дітьми змінимось”, зроблений на підставі слова “ДЬТОХ” не має жодного глузду. Натомість мій переклад стає цілком обґрунтованим: “І тяжча поразка буде для нас, якщо ми по тисяча п’ятсот літах змішаємося” (з греками, так, як і тепер, “злиття націй”!). В англійському перекладі пана Качура залишився той же самий нонсенс “про 1500 дітей”... Таких місць в текстах Велес Книги є сотки, а тому я хотів, щоб перед тим, як робити переклади на чужі мови, хай наші авторитетні лінґвісти аналізують та остаточно приймуть найбільш імовірний текст... Але, бачите, як воно все складається!
       В дощечці 6-Б, яку я знайшов в архіві Миролюбова, було кілька речень, яких в тексті “Жар Птиці” цілковито бракувало... Вкладаю цей відмінний від першої редакції текст у цей лист. Іноді нападає на мене просто розпука... Як боротися проти цих всіх безглуздих і несподіваних труднощів?? Писати про це в пресу — не помістять, бо це деталі, нецікаві читачам... Мовчати, теж гріх! Так страшенно бракує авторитетної інстанції, яка поклала б кінець цьому безприкладному хаосові і розгардіяшу!..(...)
       Ласкаво прошу Вас розглянути [Пам’ятники писемності слов’ян до Різдва Христового] та дати Вашу авторитетну думку про вартість цієї публікації для наукового світу... Обидві книжки є в Британському музеї. Крім того, цей же автор знайшов у музеї в Копенґаґені старі медалі зі злота, на котрих є наші князі Святослав, Ігор, Володимир ще з емблемами язичницького культу, тобто приносячи дари Перунові та іншим Богам. Між ними є й Олег, що тримає тризуба в руці! І ці забуті речі хочу надрукувати в найближчому часі з усіма ілюстраціями.
       Вашу цінну брошуру під назвою “Джерело Сили...” отримав та сердечно дякую за неї. Прочитав її з великим інтересом. З в.-ш. п. Роговським я маю досить добрий листовний контакт, після того, як він звернувся до мене з проханням надіслати йому всі три брошури Велес Книги. (...)
         На цім кінчаю сьогодні, бо і так вже занадто багато часу відбираю у Вас.
       Прийміть мої найліпші побажання і ще раз подяку за все те, що Ви останніми часами зробили й робите для справи Велес Книги!

З сердечним привітом М. Скрипник.


М. Скрипник. Дипл.-Інж. Гаґа, 3.ІІ.74.
До хвальної Редакції часопису “Нові Скрижалі”.

Хвально редакціє!

       Одержав від вас число 1 (22) “Нових Скрижалей” за місяць січень 1974-го року та щиро дякую за надіслання їх. Надішлю Вам цими днями число V та VІ “Велес Книги”, вартість яких є приблизно та сама, що й передплата на рік.
       Ділюся з Вами сумною звісткою, що св. пам’яті Андрій Кирпич, який зробив перший переклад всіх дотепер знайдених текстів “Велес Книги”, помер 17-го листопада 1973 року в Бістері, Англія. В останній день свого життя він – до другої години ночі – працював над новим, доповненим і виправленим перекладом “Велес Книги” на підставі тих нових архівних матеріалів, які нам пощастило здобути від спадкоємців покійних Ю.Миролюбова та А. Кура.
       З тим більшою прикрістю в душі прочитав я на сторінці 3-ій “Нових Скрижалей” Вашу замітку під назвою “Так говорить Велес Книга”, начебто з дощечки 38-Г пер. П. Кирпич. По-перше, дощечка 38-Г взагалі не існує в перекладах св. пам. А. Кирпича. Найвищий номер дощечки, яка є перекладена й опублікована в частині V “Велес Книги” є число 343. По-друге: з 15 рядків, поданих Вами як оригінальний текст “Велес Книги”, наведений в лапках, тільки 4 рядки можна знайти, – та й то в різних дощечках та в іншому контексті, а 11 рядків є цілковита вигадка, ані зміст якої, ані навіть більшість слів і виразів ніде в дотепер відомих текстах “Велес Книги”, перекладених покійним А. Кирпичем, не зустрічаються. Такі слова як “Матирь Лель”, “Свят Согад”, “Праотця Таргдяя”, “Матирь Єгодна”, “царів своїх древніх Проміньдая і Орекла” Ви не знайдете в жодній з перекладених А. Кирпичем дощечках числа 1-34...
       Ласкаво прошу пояснити мені, яким чином така неправдоподібна “замітка”, що цілковито калічить ориґінальний текст “Велес Книги”, могла з’явитися в “Нових Скрижалях”? Як найближчий приятель-побратим покійного А. Кирпича та як видавець “Велес Книги” частини І-ІV, V та VІ, я вважаю своїм обов’язком звернути Вашу увагу, а також увагу читачів “Нових Скрижалей”, що подібні “замітки” надзвичайно дискредитують ідентичність ориґінальних текстів “Велес Книги” та є водою на млин тим ворогам, які хочуть довести, що вона є фальсифікатом...
З правдивою пошаною до Вас!

М. Скрипник.


М. Скрипник. Гаґа, 25.ХІ.74.
До Вельмиповажних і дорогих членів Управи Інституту ім. проф. В. Шаяна

Дорогі Друзі!

       Ваш лист від 20.Х.І974 р., в якому Ви просите       мене очолити Інститут ім. проф. Володимира Шаяна, є для мене великою честю і виразом Вашої глибокої пошани до тої скромної праці, яку я разом з покійним побратимом Андрієм Кирпичем і найдостойнішою панею Г. Мельник-Калужинською виконав над дослідами й публікацією матеріалів Велес Книги.
         Наскільки мені відомо, Інститут ім. проф. В. Шаяна поставив собі величезні завдання, пов’язані з релігійно-духовим відродженням Українського народу та поворотом до самобутніх джерел його колишньої величі й могутності. Мої дуже скромні духові й фізичні сили не дозволяють мені взяти на себе відповідальність за доцільне й ефективне виконання намічених Інститутом цілей, хоч я в багатьох відношеннях щиро співчуваю Вам і по мірі моїх спроможностей і надалі буду щасливим співпрацювати з Вами...
         Не подаю Вам формальних аргументів, бо всі вони відомі Вам дуже добре: мій вік (73 роки), хвороба – ангіна пекторіс, віддаль від місця Вашого перебування, брак відповідної фахової освіти в галузі гуманітарних наук, нарешті, моя активна і дуже гостра участь в конфлікті поміж Православієм та Унією — все це може тільки шкодити праці Інституту, а мені особисто принесе силу турбот і душевних конфліктів.
         Отже, прошу дуже, не гнівайтесь за мою відмову! Так ліпше і для справи, і для всіх нас, як осіб...
         Прийміть мої сердечні побажання повного успіху у Вашій дуже корисній, навіть необхідній праці для “душ охорони”...
         З правдивою пошаною до Вас і дружнім привітом!

Микола Скрипник.


М. Скрипник. Віль Д’Аврей, Франція, 6.ІІ.1979.
До Вельмишановних і Дорогих: п. Лариси Мурович, п. О. Смеречинського, п. Н. Роговського, п. Б. Запутовича.

Дорогі Друзі!

       Виконуючи       мою обіцянку опублікувати твори покійного проф. В. Шаяна, я розпочав друк його розвідок під назвою “Листи до Друзів” в числі ІV “Контакту”, яке в міжчасі напевно вже знаходиться у Вас.
       Якщо в публікованих мною розвідках є ті чи інші місця, які викликають з Вашого боку застереження, чи мають бути взагалі викресленими, прошу ласкаво повідомити мене, щоб у виданні цих розвідок окремою книжкою я зміг зробити бажані Вам коректи.
       Підготовляючи до друку слідуючу розвідку покійного проф. В. Шаяна, я був змушений провести досить гостру селекцію тексту, що вповні відповідає висловленим Вами побажанням, а також зробити редакційні зміни, заховуючи смисл оригіналу. Йдеться про довшу статтю проф. В. Шаяна під назвою: “Майбутнє України у світлі Книги Велеса” від 5-го листопада 1973-го року.
         Надіслані мені сторінки манускрипту мали досить неясну нумерацію, а саме: 1, 5, 1а, 2а, 2б, 2В, 2Г , 2 3 ? , 3, 4, 5, 2Ж.
       Можливо, що порядок, в якім я розташував текст на 12 сторінках, не вповні відповідає ориґіналові. Ласкаво прошу зробити зауваги та поправки: як має бути згідно з Вашими ориґіналами манускрипту.
       Про всі інші зміни: викреслення певних речень, редакція невідповідних виразів і т. п., відсилаю Вас до мого машинопису з проханням докладно розглянути всі деталі та повідомити мені, з якими змінами Ви погоджуєтесь, або які дальші коректи вважаєте потрібними.
       Найбільш доцільним було б подати ці Ваші коректури на сторінках мого машинопису, який я зробив спеціально для того придатним, залишаючи більш як звичайно місця поміж рядками.
         Зрозуміло, що обов’язком всіх нас є подати як можна більше дуже цінних думок покійного професора В. Шаяна і тільки там, де текст ориґіналу з тих чи інших міркувань не надається до публікації, застосовувати викреслення чи коректу...
       Однак, масштаб такої редакції залежить у великій мірі від індивідуального розуміння думок автора редактором і тому на цьому ґрунті можуть постати різниці в опінії.
         Як я вже повідомляв Вам, моїм наміром є цілковито підпорядкувати редакцію тексту тим цілком управненим бажанням, які Ви, як члени Інституту, маєте з тих чи інших міркувань щодо змісту розвідки проф. В. Шаяна. Отже, прошу переглянути всі мотиви та арґументи, які вимагають іншої редакції, ніж обрана мною. В цьому відношенні я не маю жодних персональних амбіцій. Коли я вважатиму, що Ваші коректи роблять кривду смислу думок автора, я дозволю собі звернути Вашу увагу на це в інтересі справи. Остаточне вирішення залишатиметься все ж за Вами.
       Не знаю, як ми узгіднимо редакцію всіх членів Інституту, до яких я звертаюся цим листом. Було б бажано, щоб порозуміння мало місце в Канаді.
       Друк цієї розвідки проф. В. Шаяна намічений мною в квітні ц. р., і тому прошу ласкаво надіслати мені остаточну редакцію не пізніше половини березня.

3 дружнім привітом! М. Скрипник.


М. Скрипник. Віль Д’Аврей, 20.ІІ.1979.
До вельмишановних і дорогих: п. Лариси Мурович-Тимошенко, п. О. Смеречинського, п. Н. Роговського, п. Б. Запутовича.

Дорогі Друзі!

       Спішу надіслати Вам приємне повідомлення, що мною закінчена редакція та друк на циклостилевій матриці всіх переданих мені Вами манускриптів проф. В. Шаяна під загальною назвою: “Листи до Друзів” (Аналіза Влес Книги).
       Крім вже надрукованих в числі ІV “Контакту” 22 сторінок та надісланих Вам 12 сторінок статті “Майбутнє України в світлі Влес Книги”, я виготовив 49 сторінок стенцільних матриць, так що загальна кількість сторінок манускриптів буде виносити біля 80 сторінок Дін А-4 формату.
        Надсилаю Вам копію цих 49 сторінок тексту з ласкавим проханням докладно переглянути їх, зробити евентуальні [можливі – ред.] зауваження чи викреслення та повернути мені зі згодою на друк того тексту, який Ви одобрите. В зв’язку з труднощами виготовлення фотокопій тут, у Франції, та високою поштовою оплатою, я пересилаю тільки один примірник копії циклостилевих матриць з проханням зробити потрібні фотокопії в Торонто (на руки пана О. Смеречинського).
       Загалом кажучи, редакція та селекція тексту цих 4-9 сторінок була далеко простіша, ніж редакція “Майбутнього України в світлі Влес Книги”. Однак і в цих манускриптах Ви знайдете не тільки стилістичні чи редакційні зміни, але іноді й деякі доповнення з мого боку для ясності. В усіх цих змінах я намагався передати дух і настрій автора, так, як я міг собі усвідомити його, читаючи ці манускрипти.
       Мені було великою радістю зазнайомитися в деталях з колосальною працею, виконаною проф. В. Шаяном при аналізі Велес Книги, причому я подивляв його надзвичайну ерудицію та фахове знання, доповнене й поглиблене його спеціальним зацікавленням проблемою старої віри наших Предків, а також індоєвропейськими мовами та релігіями.
       Його ствердження, що з усіх присутніх на еміґрації науковців він є єдинопокликаним до праці над Велес Книгою, знайшло безперечне підтвердження в результатах його дослідів. Не входячи в деталі, про які Ви, мабуть, знаєте з перечитання його манускриптів, я прийшов до переконання, що “Листи до Друзів” є епохальною появою на нашому книжковому ринкові, та що вони стануть підставою всіх дальших студій Велес Книги.
       Проф. В. Шаян кинув на ваги весь свій науковий авторитет, щоб довести автентичність Велес Книги на підставі солідних і чесних наукових арґументів, які він знайшов у текстах Велес Книги. Його українські та чужинецькі колеги по фаху будуть вимушені поважно рахуватися з цією високовартісною фаховою розвідкою та без сумніву признають авторові належну йому заслугу за піонерську працю над найстаршим досі відомим нам документом про Праісторію України та Релігію – віру забутих Предків.
       Якщо не виникнуть несподівані перешкоди, я сподіваюся в місяці квітні надрукувати 500 екземплярів манускриптів, з яких близько 100 примірників піде до “Контакту”, а решта – як окрема брошура. Про назву цієї брошури я вже запитував. Може, назва : “Віра забутих Предків” буде більш атрактивною? Чекаю Ваших порад! Як додаток до моїх праць над манускриптами Ви одержите 6 сторінок різних зауважень, про зміст яких тут не розписуюся, бо він Вам доступний.

Зі щирим привітом! М. Скрипник.


М. Скрипник. Віль Д’Аврей, 26.ІІ.1979.
До вельмишановних і дорогих: п. Лариси Мурович-Тимошенко, п. О. Смеречинського, п. Н. Роговського, п. В. Запутовича.
Дорогі Друзі!

       В продовження і доповнення мого листа до Вас від 20.ІІ.79 дозволю собі надіслати Вам мою селекцію цитат з книги проф. В. Шаяна, що матиме евентуально назву “Віра забутих Предків” або “Листи до Друзів”, яку я маю намір надрукувати в наступному числі Контакту та розіслати до різних книгарень, рекомендуючи їм купити цю книжку, отже, як “реклама” чи проспект з концентрованим змістом згаданої книжки.
       З огляду на те, що Ваші дуже цінні зауваги, як це я ствердив з сьогодні одержаного листа від пана О. Смеречинського, який дав надзвичайно влучні й цінні коректи тексту статті проф. В. Шаяна п(ід) з(аголовком) “Майбутнє України в світлі Велес Книги”, можуть допомогти мені в знайденні доцільного підходу до читача та потенційного покупця, я прошу Вас ласкаво не відмовити Вашої співпраці та подати щиро й без усяких застережень думки про те, що треба, а що ліпше викреслити з селектованих мною цитат...
       Така селекція є одночасно скороченим змістом книжки проф. В. Шаяна, що в багатьох випадках може придатися там, де довший текст в деталях не є бажаним чи доцільним, наприклад при інформуванні чужинців, чи наукових інститутів.
       Я підкреслив дві теми: 1. Труднощі аналізи Велес Книги з суто фахового, наукового боку. 2. Докази автентичності текстів на підставі детальної аналізи їх проф. В. Шаяном. На жаль, число досліджених ним дощечок є тільки незначною частиною всіх їх, але і ця кількість вистачає для доказу автентичності Велес Книги згідно з глибоким і чесним переконанням проф. В. Шаяна. Будемо сподіватися, що його безсумнівний науковий авторитет проламає ту кригу, в яку заморозили Велес Книгу “не так тії вороги, як добрії люди” з різних наших наукових інституцій...
       Роблячи цю селекцію безпосередньо після редакції манускриптів проф. В. Шаяна, я користаю з того факту, що всі ці тексти ще свіжі в моїй пам’яті й тому “селекція” їх є легка... Але одночасно я свідомий того, що не маю ще потрібної відстані від захоплюючого змісту їх і тому може дещо перебільшую чи переоцінюю. Можливо, що Вам збоку, менш заангажованим особисто, легше знайти рівновагу у визначенні вартості цих цитат для пересічного читача. Зрозуміло, що ці “уривки” не звільняють нікого, хто поважно й глибше цікавиться думками проф. В. Шаяна про “Віру наших Предків”, від докладного студіювання цілої книги.
       В надії на Вашу доброзичливу співпрацю зостаюся.

З дружнім привітом! М. Скрипник.


М. Скрипник. З1.V.1979. Кап Мартен.

Вельмиповажна й дорога Пані Тимошенко!

       Підтверджую одержання Вашого дружнього листа від 7.V.79, який щойно сьогодні дійшов до мене, бо з Гаґи був надісланий спочатку до Віль Д’Аврей, а звідти сюди на Кот Д’Азур, де я перебуваю з моєю донькою Ольгою від початку травня.
       Після закінчення друку праці проф. В. Шаяна “Віра забутих Предків” (Аналіза “Влес Книги”) я відчув конечну потребу зробити перерву в моїй видавничій діяльності та побути пару тижнів на півдні, де є сонце і тепле море, бо “терапія живої води” була завжди для мене найліпшим ліком, і ціле моє життя, від народження над Озівським морем (Тьмутаракань!), я був тісно пов’язаний зі стихією Посейдона, з його Тризубом...
       Дуже тішить мене, що всі надіслані Вам публікації дісталися до Вас, і що Ви радієте ними та ціните і мої невеликі зусилля для поширення тих ідей, що дорогі всім нам. Як я вже писав Вам в листі від 18.ІV.79, я дуже вдячний Вам та панам О.Смеречинському і Н. Роговському за те довір’я і честь, яку Ви виявили до мене, доручивши мені манускрипти покійного проф. В. Шаяна до публікації видавництвом “Млин”.
       Можливо, що це не є лише випадок, що поява їх майже одночасна зі звільненням Валентина Мороза з радянського пекла і приїздом до Америки, про що я теж з великою радістю довідався з французьких часописів. Звичайно, він завдячує своє звільнення зусиллям всієї еміґрації, а тому треба бути дуже тактовними в тих чи інших “претензіях” щодо приналежності його до певної ідеологічної групи...
       З того, що проф. В. Шаян написав про нього в “Вірі забутих Предків”, я зробив висновок, що В. Мороз наважився навіть в радянській дійсності заявити про свою Віру в Перуна!
       Не знаю, на підставі яких документів з України проф. В. Шаян дійшов до такого переконання? Було б дуже корисним опублікувати як ці документи, так і те, що проф. В. Шаян обрав В. Мороза за духового сина й наслідника. Я стою Вам до розпорядження, якщо Ви могли б зібрати матеріали для відповідної брошури як наше привітання та надію, що В. Мороз і на еміґрації признаватиметься до Рідної Віри, як одного з найважніших факторів у боротьбі за визволення України від чужинецького духового й фізичного ярма.
       Звичайно, було б дуже позитивним фактом, що ми можемо дати В. Морозові цілу збірку нових публікацій, незнаних йому досі, а в недалекому часі і український переклад “Доісторичної Русі” С. Ляшевського, яку я тут перекладаю, та сподіваюся по повороті в липні розпочати її друк.
         “Слов’янську Мітологію” М. Костомарова я видав у мові ориґіналу, бо тільки тоді вона матиме вартість документу”, бо кожний переклад ховає в собі можливості неточних інтерпретацій змісту, крім того, для науковців тільки ориґінал є автентичним.
       В міжчасі ми робимо зусилля видати як український, так і англійський переклад “Слов’янської Мітології”, і я тут вже одержав перші сторінки перекладу українською мовою д-ра Костя Туркала, який на прохання пана В. Качура погодився зробити переклад її. Також пан інж(енер) О. Смеречинський писав мені про його наміри видати англійський переклад.
       Маю надію, що ці наші наміри будуть незабаром реалізовані. Я досить інтенсивно листуюся з паном д-ром Ю. Лісовим, який, як відомо Вам, має дуже багато різного матеріалу до публікації, але, на жаль, через повторну атаку серця дуже ослаб і тільки поволі повертає до нормального стану (це вже п’ята атака серця протягом чотирьох років!).
       Надсилаю Вам в додатку мою спробу популярного оформлення так званої “Космогонії Русичів”...
       Прошу дуже переглянути цей вірш та подати Ваші зауваги як до змісту, так і до форми його... Я намагаюся додержати докладно текст відповідних дощечок і навіть певні автентичні вирази, щоб по можливості точно передати ті думки, які мали наші Предки про будову світу, його фізичні та духові підстави та ті сили, які керують життям космосу. Звичайно, мої спроби лежать в зовсім іншій площині, як філософічно-релігійна аналіза проф. В. Шаяна. Я взяв собі за мотто слова народної пісні, яка певно відома і Вам:

Може й знайдеш дівчиноньку
з чорними бровами...
Та не знайдеш тої правди,
що була між нами!...

        Ота сама правда, про яку пише Велес Книга, в розумінні Справедливості, Права Людини, як Чоловіка, так і Жінки, та Мораль у людських взаємовідносинах все була, та й ще досі є основною духовою нормою, Законом, по якому жила і хоче далі жити наша громада, всупереч всім накиненим їй чужим і вбивчим для нас підставам іншого світосприймання.
       Ніколи в житті нашого народу не була так загрожена ця наша правда, як сьогодні, бо сучасні наші смертельні вороги знають, що знищити нарід можна, тільки вбивши його душу...
       Дай, Боже, щоб Валентин Мороз приніс нам потвердження того, що боротьба за вільну душу України не перестає тривати, та що вороги не здолали досі та не здолають і в майбутньому вбити нашу Душу!

З дружнім привітом всій Вашій Родині! М. Скрипник.

Довірчо!
М. Скрипник. Кап Мартен, 24.VІ.1979.

Дорогий Пане Драґан!

       В додаток до мого листа від 20.VІ.79 вважаю потрібним поінформувати Вас, що моїм наміром є невдовзі відвідати Університет в N4 разом з пані Ж. Миролюбовою, яка є правною власницею всього наслідства Ізенбека, отже, і Дощечок Ізенбека та з допомогою бельгійського адвоката домагатися від Університету в N повернення всіх Дощечок Ізенбека на руки законної наслідниці (спадкоємця) цих Дощечок.
       Для того мені конче потрібно: листування проф. С.П. з Університетом у N, а особливо листи з N.
       Коли б їх не було в архіві П., то необхідно скласти заяву пана Г. про те: коли він бачив дощечки у П., та як вони виглядали, також повідомлення П. про зміст їх та інші важливі деталі. Цю заяву треба завірити у нотаря, як документ свідчення, з його підписом, що теж мусить бути завірений урядовою особою чи інстанцією.
       Таким чином, я мав би правну підставу до вимог супроти Університету в N, якщо б вони відмовлялися від цієї афери чи заперечували правдивість тверджень пана Г.
       Робіть все не відкладаючи, бо як довідаються про наші наміри, можуть знищити всі дощечки...
         (це речення підкреслене червоним олівцем, як і помітка “Довірчо!” — ред.)

З дружнім привітом! М. Скрипник.

Довірчо!
ЗВІТ ПРО СТАН ДОСЛІДІВ НАД ТЕКСТАМИ “ВЕЛЕС КНИГИ”

       В моїй публікації частини V “Велес Книги” я писав у передмові, що з ласкавого дозволу вдови покійного Ю. Миролюбова, я мав змогу переглянути його архів і знайшов у ньому, крім інших важливих документів, ще не публіковані тексти 16-ти дощечок Ізенбека. В цьому архіві були, звичайно, і тексти, які були вже поміщені в “Жар Птиці” та творах С. Лєсного, але цілком зрозуміло, що наша увага була звернена, в першу чергу, на нові тексти, і тому дослід вже відомих текстів був відкладений на пізніше.
       На моє настирливе прохання пані Ж. Миролюбова поїхала в році 1973 до Каліфорнії та разом з донькою покійного А. Кура Любою переглянула архів А. Кура і привезла з собою до Аахену значну кількість як текстів Велес Книги, так і інших документів, копії яких пані Ж. Миролюбова ласкаво дозволила мені взяти для моїх дослідів. Всі ці матеріали були передані мною покійному А. Кирпичу, смерть якого в кінці 1973-го року перервала його працю над ними.
       Мої особисті громадські зобов’язання не дали мені змоги раніш як в кінці року 1974-го зайнятися докладними студіями всіх повище згаданих матеріалів, тим більше, що я сподівався під час моєї подорожі до Америки в році 1974-ім ще раз увійти в особистий контакт з пані Л. Кур та обговорити з нею певні спеціальні проблеми, що торкалися текстів “Велес Книги”. І дійсно, я мав нагоду, разом з пані Ж. Миролюбовою завітати до пані Л. Кур та розмовляти про всі справи, пов’язані з текстами “Велес Книги”.
       Пані Л. Кур запевнила нас, що вона зробить все можливе, щоб докладно переглянути ще раз архів її покійного батька А. Кура та радо передасть до правної спадкоємиці літературної спадщини покійного Ю. Миролюбова — пані Ж. Миролюбової — все, що вона знайде.
       Головним об’єктом наших спільних розшуків був ориґінальний манускрипт, зроблений покійним Ю. Миролюбовим як його первісна транскрипція всіх текстів дощечок Ізенбека і закінчений ще в І937 р. в Брюсселі. 3 цього манускрипту покійний Ю. Миролюбов робив особисто на своїй друкарській машинці чи рукою копії, які він і надсилав для редакції та друку до розпорядження А. Кура, що, як спеціаліст у справах праісторії та лінґвістики, перебрав на себе оформлення текстів дощечок Ізенбека для друку.
       З листа до мене Ю. Миролюбова я знав, що його манускрипт знаходився в помешканні А. Кура. В архіві покійного А. Кура була знайдена тека з написом “Дуже важливо! Після моєї смерті один примірник цього рукопису негайно надіслати до Конґресової Бібліотеки в Вашингтоні, а другий – до Національної Бібліотеки в Москві”. Однак, ця тека була порожньою...
       Негайно після зустрічі з пані Л. Кур я поїхав до Конґресової Бібліотеки в Вашингтоні і шукав там — з ласкавою допомогою панів д-ра Старосольського та п. Надраґи — рукопис Ю. Миролюбова, надісланий А. Куром. Однак, жодних документів від А. Кура Конґресова Бібліотека не одержала. Також були пороблені нами заходи довідатися — через Американських дипломатів у Москві — чи манускрипт Миролюбова одержаний тою чи іншою інстанцією в Москві? І в цій справі не було досягнено жодних позитивних результатів...
       Таким чином, шанси на те, що ориґінальний манускрипт Ю. Миролюбова буде знайдений, були зредуковані до мінімуму.
       Здоров’я пані Л. Кур, яка хворіє роками на дуже гостру форму артриту, дає мало підстав до надії, що вона фізично взагалі в змозі ще раз докладно переглянути архів її покійного батька. Крім того, їй бракує також і спеціального знання проблеми, так що не можна бути певним, що вона напевно помітить манускрипт Ю. Миролюбова. Нікого ж іншого вона до розшуку в архіві не допускає, хоч я не раз робив найбільш конкретні пропозиції допомогти їй в цій справі. Зрозуміло, що в архіві її покійного батька знаходяться не тільки його суто приватні твори й кореспонденція, а також важливі і подекуди таємні архіви російських еміґрантських організацій антикомуністичного характеру, так що може повстати небезпека “зради” ще живих в Америці та де інде осіб, членів цих організацій. Це були мотиви, які примушували пані Л. Кур виключно самій робити розшуки в архіві. Згідно з останніми інформаціями, пані Л. Кур в цьому році приїде до Європи, і я маю надію ще раз зустрітися з нею та довідатися, чи є які позитивні новини в справі манускрипту?
       Враховуючи всі повище описані обставини та й той факт, що і мій вік, і здоров’я не дозволяє відкладати остаточний дослід наявних документів Велес Книги на довший час, я вирішив закінчити докладний розгляд тих текстів Велес Книги, які зібрані з обох архівів покійних Ю. Миролюбова та А. Кура, і опублікувати ці тексти.
       ...Покійний Ю. Миролюбов, так, як я знаю його з довірчої кореспонденції та з розмов його вдови Ж. Миролюбової, був високо порядною та чесною людиною, з родини священика, а мати його походить від Тараса Трясила (Бульби), ніколи не дозволив би собі на якусь підробку чи фальсифікацію історичних документів. Він не раз заявляв і А. Курові, що кожної хвилини готовий скласти присягу в присутності священика, що всі його транскрипції текстів Дощечок Ізенбека зроблені ним особисто, і що він всі ці дощечки мав перед собою так, як він їх описав і подав в численних документах, які є в моїм розпорядженні, та які я сподіваюся, в міру моїх фінансових можливостей, опублікувати для загального відома.
       Отже, коли він з свого власного манускрипту переписував КОПІЇ, то можна припустити, що ці копії були найближчими й найточнішими щодо змісту з його ориґіналом, хіба що з друкарськими помилками. Тому я вважаю ці копії Ю. Миролюбова найбільш автентичним документом текстів Велес Книги, які ми маємо (поки що?) до розпорядження. Бо “редакція” пана А. Кура, як це виявилося з докладних порівнянь його текстів з текстами Ю. Миролюбова, в багатьох випадках переходила межі того, що можна коректно назвати “редакцією”, а не свідомою зміною чи тенденційним скороченням первісного тексту...
       Я не маю наміру шукати те чи інше пояснення чи виправдання цим різницям тексту, які я встановив у багатьох дощечках, і які є в моїм розумінні неприпустимими покаліченнями історичних документів. Я визнаю єдино міродайними для мене тексти в редакції Ю. Миролюбова, хоч і цілком свідомий того, що він наробив теж дуже багато прикрих помилок, але виключно через брак фахової освіти як лінґвіста та через бажання пристосувати орфоґрафію Велес Книги до сучасної “кирилиці”. Але про ці речі він сам щиро писав, що не може за них ручитися і просить тих, хто ліпше на цьому розуміється, виправити його хиби... Проблема реставрації первісного тексту Дощечок Ізенбека, звільнення його від несвідомих помилок транскрипції Ю. Миролюбова та його “кирилівської” орфоґрафії лежить в зовсім іншій площині, як ті зміни, що робив А. Кур.
       При цій нагоді вважаю своїм обов’язком звернути увагу своїх друзів і шанувальників нашого найстаршого літопису — Велес Книги, що навіть коли б нам пощастило одного дня знайти манускрипт всіх текстів, зроблений Ю. Миролюбовим, це не звільнило б нас від конечної потреби реставрації всіх текстів, приведення їх до того первісного вигляду на дощечках, який загубився під час транскрипції їх Ю. Миролюбовим. Бо він не малював їх точно, як бачив, а відразу ж перекладав на “кирилівську” орфоґрафію, при чому, на превеликий жаль, вживав помилкового “ключа для транскрипції”, який надавав літерам первісного тексту дощечок інше значення, ніж вони мали в мові наших Предків... Це була справжня трагедія і для самого Ю. Миролюбова, після того, як він усвідомив собі, якої шкоди наробила його аматорська “транскрипція” незнаної йому абетки і мови...
         Я сподіваюся незабаром зробити спробу такої “реставрації” первісних текстів, хоч і свідомий того, що це праця не для одної особи, до того ж теж не спеціаліста-лінгвіста, а для цілих поколінь вчених, які з любов’ю та пієтизмом до свого минулого присвятять себе докладним студіям текстів та, в кінці кінців, знайдуть єдино правильну мову та думку, що їх передали нам наші далекі Прадіди... Без такої ґрунтовної реставрації текстів Велес Книги і всі спроби точного перекладу її засуджені на невдачу, бо на сотнях прикладів з дотеперішніх перекладів і покійного А. Кирпича та й інших осіб недвозначно можна довести, що і одна неправильно передана літера може змінити весь зміст і смисл тексту і, тим самим, цілковито викривити ту думку, що містилася в нім.
       Дай, Боже, щоб знайшлися поміж нашими молодими ученими особи, які присвятять себе цій праці і тим самим дадуть справжнє розуміння того, що хотіли заповісти нам у Велес Книзі попередні покоління.
       Додам ще, що багато з тих закидів та підозрінь, які тепер висловлюють супроти тексту Велес Книги, постали виключно тому, що покалічений транскрипцією, “редакцією” А. Кура та друкарськими помилками первісний текст Велес Книги справді дає підставу до різних критичних зауважень щодо мови й правопису, та тим самим ллє воду на млин тих свідомих ворогів Велес Книги, яким хочеться її ліквідувати, як пам’ятник саме нашої, української праісторії та культури.
         Я не торкнувся тих чи інших доказів автентичності Велес Книги, які дають нам історичні факти, що описуються в ній і що у великій мірі були незнаними дотепер та підтверджуються найновішими археологічними знахідками, бо ця тема занадто глибока й широка, щоб у короткім листі можна було розглянути її. Сподіваюся, що знайдуться і спеціалісти, й аматори археології і використають нові публікації на ці теми (ось, як тритомну “Археологію Української РСР” та ті збірники, що регулярно друкуються в Києві про результати археологічних дослідів в Україні).
       На закінчення хочу тільки висловити моє глибоке й щире переконання, .що як не обмежені й недосконалі є результати наших дослідів над Велес Книгою, але все ж таки того, що вже є досягнено, ніхто вже не посміє і не зможе заперечити чи анулювати, і тому вони знайдуть належне їм місце в скарбниці Духу нашої Русі-України.

Микола Скрипник. Гаґа, 17 квітня 1975 року.


М. Скрипник. Кап Мартен, Франція, 26.VІ.1979 р.

Вельмиповажна та дорога Пані Тимошенко!

       Надсилаю Вам копію листа проф. Р. Драґана з Австралії та копію моєї відповіді на нього, з яких довідаєтесь про чудо з Дощечками Ізенбека, які знаходилися в Університеті в N, (NN) та були надіслані проф. С. П. для досліду й перекладу цим Університетом, правдоподібно поміж 1960 -1967 роками в К. А.
       Особисто вважаю оповідання пана Г. дуже імовірним, бо, як я вже писав у лютому до пана д-ра Ю. Лісового: певні католицькі організації в Б. були заінтересовані в дощечках... Більш довідаєтесь з копії мого листа, який надішлю з Гаґи.
       Звертаюсь до Вас за порадою: чи можемо ми сподіватися на співпрацю Українських Наукових Інституцій при нашім домаганні повернути дощечки власниці (спадкоємиці) всього майна Ізенбека, а в тому, отже, й викрадених у нього дощечок?? Справа може набрати великого розголосу..., бо межує з кримінальними методами інквізиції чи мафії... (...)
       Я особисто перед жодним законним заходом до повороту дощечок не спинюся, включно з евентуальним судовим процесом проти Ректорату Університету в N., оскільки вони відмовляються на дружнє полагодження справи в нашому сенсі... Можливо, що матимем справу зі своїми власними земляками... (громадянами Ватіканської Держави), але формально Університет в N. є відповідальна інстанція, і тому треба чекати спротиву в інтернаціональнім масштабі.
       Чи може В. Мороз покласти свій авторитет на вагу?? якщо він готовий битися за повернення Дощечок нам?? Коли думаєте, що так – можете надіслати йому обидва листи: проф. Р. Драґана та мою відповідь...
       Ви не потребуєте пояснень, що вступаємо в рішучу стадію боротьби за правду й ідентичність дощечок, а тому ця остання битва мусить бути виграна нами!!
       З дружнім привітом. Ваш М. Скрипник. [Додатків до цього листа поки що в архіві не знайдено — ред.].
________________________

1 Поки готувався до друку цей матеріал, опублікована стаття: Лозко Г. Велесова книга як пам’ятка української культури // Дивослово.– 1999, № 11.
2 Орлигора – Лев Силенко.
3 Нині в архіві Ю. Миролюбова останнім номером є дошка 38-Б.
4 Тут і далі назву університету і прізвища свідків редакція до певного часу не повідомляє із зрозумілих причин.